Читати книгу - "Залежна від боса, Julia Rivera"

♡

Зібравши всі свої сили в кулак, я все-таки допрацювала свій робочий день та поїхала до клубу. Потрібно перевірити деякі документи на привласнення ще одного приміщення.
– Маргоооша, – почула я за своєю спиною, увійшовши в клуб. Так мене називає лише моя сестра, коли вип'є. Ну що ж... Пора й мені трішки побути старшою сестрою.
– Катю, – відповіла я.
– Маргоша, чому ти не являєшся додому? Невже найшовся той хто може терпіти п'яницю, яка щоночі в ліжку з різними хлопцями? – п'яним голосом запитала в мене сестра. В руках вона тримала майже пусту пляшку свого улюбленого вина. Можу дати зуб, що вона не могла сконцентрувати свій погляд на мене, тому що дивилася зовсім не на мене.
– Катерино, тобі потрібно їхати додому. Якщо тебе побачать журналісти, тобі батько голову відірве.
– Та що ти говориш! Я сама вирішую, що мені робити, зрозуміла?
– Впевнена? – запитала сестру, підійшовши впритул до неї. Охорона вже стояла позаду сестри.
– Впевнена, – прошипіла сестра мені в лице.
– Охороно, заберіть її. Олексію, проконтролюй, щоб вона доїхала додому, – чоловік кивнув в знак згоди. Коли охорона почала виводити сестру з приміщення, вона все ж вирішила показати своє «я», викрикуючи лайку в мою сторону. Люди навколо почали оглядатися, щоб зрозуміти кому належать ці слова. Тільки цього мені ще не вистачало. Дідько, як же вона мене злить. Різко схопивши її за шию, так щоб вона не змогла дихати, прошипіла в лице:
– Закрий свій немічний рот, сестричко! Не раджу ганьбити прізвище батька. Тому забирайся геть звідси, щоб мої очі більше ніколи в житті не бачили твоєї ноги в моєму клубі, – на очах сестри виступили сльози, від нестачі повітря, тому відпустивши її, відійшла назад. Я грізно подивилася на охоронців й вони швидко вивели її з клубу. Склавши руки на грудях, дивилася їй в слід.
– Це було жорстоко...
– Я навіть не здивована, що ти це бачив, – відповіла Андрію, обернувшись лицем до його. Скуйовджене волосся, щетина, злегка задурманений погляд, запах алкоголю... Зовсім не схоже на серйозного та стриманого мільярдера країни. В руках хлопець тримав напій кольору його очей.
– Знаєш, ти на вигляд така вся мила й ніжна, але всередині тебе живуть чорти диявола, які щосили рвуться на волю.
– Ти правий. Я зовсім не та за кого себе видаю, тому тримайся від мене якомога далі, – відповіла хлопцеві, забравши з його рук склянку гіркої рідини. Я відчувала його погляд на собі, відчувала, що він ще не все мені сказав.
Закривши останню теку з документами, стомлено потерла очі та відкинулась на спинку стільчика. Стрілка на годиннику показувала, що саме зараз почнеться справжня вечірка в клубі. Посидівши ще трохи, вирішила вийти до подруг. Меліса сиділа на диванчику, уважно дивлячись в телефон, а Єва дивилася на людей, які танцювали внизу.
– Чому так сумно? – запитала я, сівши на диван біля Єви.
– Меліса пішла з дому, – відповіла Єва.
– Це як? – запитала я. Звісно я знаю як це піти з дому, але в Меліси прекрасні стосунки з батьками. Причин її втечі не бачу. Тільки якщо не...
– Брат приїхав, – відповіла дівчина.
– Тоді це все пояснює, – по дівчині було видно, що їй зараз взагалі не до розмов. У квартирі Меліси зараз ремонт, мабуть, їй немає де жити, тому вона така засмучена. Яка я подруга, якщо не допоможу? Витягнувши ключі від своєї квартири із сумки, поклала перед дівчиною на стіл.
– Що це? – запитала вона.
– Можеш переночувати в мене.
– Ти не жартуєш?
– Ні.
– Я тебе люблю, – відповіла дівчина та поцілувала мене в щічку.
– Марго, це здається до тебе... – сказала Єва.
– Хто?
– Я, – відповів Еванс, дивлячись прямісінько в мої очі. Алкоголь дав знати про себе, тому що хлопець ледь тримався на ногах, але погляд залишався незмінним.
– Щось термінове?
– Так, – дівчата занепокоєно дивились то на хлопця, то на мене.
– Я скоро повернусь, – відповіла дівчатам та піднялась з ліжка. Так, я просто піддалась. Чортів Еванс був наскільки сексуальний, настільки це можна було. Задурманений погляд, злегка п'яний голос, а ця обтисла сорочка... чорт забирай! Андрій вивів мене на вулицю і без жодних вагань штовхнув мене до стінки. Його погляд віщував щось не добре, але шансу відступати не було.
– Що тобі треба?
– Ти, – без зайвих слів, хлопець цілує мене. Жадібно й пристрасно впивається в мої губи. Я не бачу вже нічого, лиш відчуваю його нестримне бажання... Його руки блукають по моєму тілі, шукаючи слабкі сторони мене. Він находить. Глухий стогін виривається з моїх губ, ноги підкошуються, але я стою. Не дозволяю собі віддатися повністю. Цей поцілунок забирає в мене сили. Відірватися не можна, але я мушу...
Кисню не вистачає, тому я обережно відштовхуюсь від Андрія, але йому це не подобається. Він намагається торкнутись мене знову й знову, але все без результату.
– Марго, не випробовуй мене. Я хочу тебе... зараз, саме в цей момент, – говорить Андрій і знову цілує мене. Ні, ні, ні. Досить! Не потрібно. Мені це вже не подобається. Я звичайно люблю секс, але не за клубом та не з п'яним хлопцем.
– Відчепись, Андрій! – хлопець мене не слухає, тому вирішую перейти до важкої артилерії. До крові кусаю губу Андрія і б'ю в пах коліном. Хлопець відразу ж падає на коліна. З його вуст виривається стогін та лайка. З переможною посмішкою, говорю Андрію:
– 3:1.
– Яке ж ти стерво, Левінська!
– Який же ти козел, Андрій!