Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Потопельник у рожевих рукавичках 📚 - Українською

Читати книгу - "Потопельник у рожевих рукавичках"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Потопельник у рожевих рукавичках" автора Андрій Котовський. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 72
Перейти на сторінку:
здобич не спостерігалося ні в кого.

Діти бавилися у саду, а потім біля хвіртки виріс незнайомий підліток, у камуфляжній легкій куртці, завеликій на нього. Кашлянув, аби привернути увагу, немов у кінокомедії, і повідомив, що — «Віталій ждєт Даріну і Багдана, єслі можно. Он ім свіноту пакажет». Лесечка відразу не врубалася, що до чого, проте Вітася крикнув зі свого подвір’я, невидимий, крізь вишні — «Олесю, хай малі підуть з другом Деном, відпусти».

Коли навідався капітан Зорич — сутеніло. Дітям Лесечка ввімкнула у залі мультики. П'ятеро дорослих і непроханий гість всілися на кухні.

Опер стримано підкреслював, що йдеться не про допит — про таке собі «опитування можливих свідків». Документи присутніх він переглянув. Ніби й без особливого зацікавлення. Проте, імена й по батькові (як же не терпіла Соломія це неприродне для української мови по батькові!) запам'ятав.

Чи не на початку розмови опер сказав, ніби жартома — мовляв, це нетиповий прецедент, коли опитує не лише він, коли дозволяє, хм, навзаєм, «опитувати правоохоронні органи».

Потопельника у Нижніх Боках не впізнав ніхто. Зараз тіло… Там, де й має знаходитися.

Зокрема, з тих, що не бачили тіла, в райцентр доведеться викликати Олександру Миколаївну та Поліну Степанівну. Можливо.

Час смерті визначити важко, тим паче, що тіло знаходилося у воді. Звичайно, не тиждень, навіть не дві доби, проте й не півгодини. Попередня причина смерті — удар в потилицю, несумісний із життям.

— Оббіловане обличчя, голова, це все лише удар у потилицю?

— Масакру вчинено трохи пізніше, Соломіє Мих…, добре, не любите, коли по батькові, хай буде — пані Соломіє. Ви ж самі казали про руки у жахливих рукавичках, забулися? Так от, кисті рук, долоні, зворотний бік, пальці від початку до кінця — надрубано, дрібнесенько.

Для того, аби особу потерпілого не визначили з відбитків пальців? Це якщо припустити, що особа мала справу зі зняттям відбитків. Ідея новації із закордонними біометричними паспортами не канає, вибачте на слові. Тих паспортів у нас на сьогодні, самі знаєте, нема про що говорити, процес лише розпочався.

Але — чи знаєте, шановні, що для близьких легко впізнати людину саме за рукою? «Портрет» руки, яка передавала сільничку, склянку… Чи лягала на плече?..

Зорич встав зі стільця, крутнувся на каблуках (майже неввічливо).

— Чим масакру пороблено? Як випливає з попередніх обстежень тіла, найшвидше, що звичайною кухонною сокиркою. Як по відбивній, еге ж. По руках — тим боком, де молоток. По обличчю — і лезом, й молотком. Скальпа зрубано без молотка, лезом. Кухонною сокиркою, як оця, що…

Капітан простягнув руку, вказавши на начиння, звичайну планку з отворами, на стіні правденківської кухні. В отворах висіли черпаки, лопатки, великий ніж. І сокирка до м'яса.

«... Коли опер сказав про обличчя, друге людське обличчя, таке собі обличчя руки, яке можна впізнати — Ліна майже перебила його. А це їй взагалі не властиво. Ні, не до нього звернулася. Спитала в Лесечки, чи можна взяти з веранди щось тепле на плечі, ту велику синю хустку, абощо. Ніби раніше тут не питалося за таке? Лахи з веранди брали мовчки?»

Ця деталь, ніби й незначуща, впала Лободі в око.

Розділ 8

«Книги — лушпиння. Немає книги, де б про моє говорилося повно і відверто. З тих, що є, можна визбирати лише крихти істини свого призначення, не більше, а велику картину доводиться малювати власноруч».

(Із записів хтозна-кого).

Кухонна сокирка виявилася вкритою пилюкою, навіть чимось на зразок павутиння. Того, не від павуків, а маленького жовтуватого, з якихось рослинних ниток, що залітають у вікно, й з часом вкриваються кіптявою.

На обличчі Лесечки промайнула тінь із серії сорому акуратної господині. Вона навіть кинула, мовляв, мама не часто готує таке, що потребувало б цього начиння, ну й…

— Ну й, сьогодні можна подякувати твоїй мамці за ощадність та невибагливість, бо вона мимовільно довела — вбивчої зброї, яка знаходиться тут, давно не торкалися!

Зауваження Зайця видалося несмачним. Соломія кинула в його бік несхвальне, застережливе: «Олександре…». Таке звертання додало холоду в атмосферу. В принципі, повним іменем Лобода кликала свого юного друга нечасто.

— Прошу пана капітана, а… скільки років може бути вбитому?

Ліна втрутилася із запитанням, намацуючи на столі пачку з цигарками Соломії. При тім, що не палила майже ніколи.

— За попереднім оглядом, від ЗО до 35. Звичайно, може бути й 28, і 38.

Капітан Зорич подивився на Ліну уважно, проте, може це лише здалося. Втім, не запитав її про причину цікавості. Це вона вихопилася: «Понад п'ятдесят — йому не може бути?!»

А Лесечка спитала опера за пакет, прив'язаний до ніг потопельника, згадавши про березневу жертву «нижньобоківського маніяка».

Опер, знову похитуючись на каблуках, оповів, що пластиковий пакет не прив'язано, ні, скоріш приклеєно. Як? А просто, знаєте, широкою клейкою стрічкою. Нею затягнуто горловину кулька, набитого камінням, нею ж вантаж причеплено до ніг нещасного.

Той так званий березневий маніяк? Там було дещо по-іншому, там грузило, дійсно, було прив'язано. Довгим шарфом, міцним, бо зі штучного волокна, такі, бавовняні, або дешевші штучні зараз носять усі дівчата. Березневу русалоньку Росі задушили, еге ж, подібно тим же шарфом, як бачите, обійшлося без сокирки. І пакет банальний, здоровенний чорний кульок без написів. А нинішній пакет — жовтий із червоним написом. Та ви, кияни, мусите знати — супермаркети «Billa». Магазинів цієї системи поки що немає ні в К., ні в сусідньому райцентрі Містечко. Та що там, і в Черкасах нема.

Ігор зірвався з місця, копнув пакунок з яблуками та бананами, який стояв попід стінкою кухні.

— У Києві ми скуповуємося виключно у «Великій кишені»! Звичайно, з фірмовими пакетами, але ось такими!

Соломія додала спокійніше: «Ми користуємося якраз „Billa“, проте на цей раз нічого у таких пакетах не маємо, бо везли виключно базарну бринзу…»

— …І геніальне червоне вино «Сапераві» розливу одесько-бесарабського Коблево, проте пляшки я кладу відразу в наплічник, а його в багажник, і таким чином…

На цей раз несхвальний погляд на Зайця кинула Ліна. Хоча, можливо, Соломії це знову-таки лише здалося. Просто на Ліну зараз дивилися усі. Вона рвучко піднялася зі стільця, лишивши на ньому синю хустку, якою накривала плечі. Зробила кілька кроків у затишний закапелок-кімнату, де ночувала з Богдасиком. А коли миттєво повернулася звідти, то висипала із жовтого з червоним фірмовим написом пакету, просто на підлогу, зім'яті шортики, яскраві дитячі шкарпетки. Пакет поклала на кухонний

1 ... 6 7 8 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потопельник у рожевих рукавичках», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Потопельник у рожевих рукавичках"