Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon)"

— Зараз це мила дівчинка, — вказую на карооку знайому, що якраз підходить, — Тобі все розповість.

***

В принципі сьогоднішній день можна вважати продуктивним, якщо не брати до уваги кілька моментів. Згладити мені їх допоможе моя вечірня пригода, яку я запланував кілька годин тому.

Коли адміністратор м'яко натякнув, що вони незабаром закриваються, і мені час робити ноги звідси, я впевнено крокую до службових приміщень.

Свою карооку офіціантку знаходжу відразу ж. Вона у прямому розумінні врізається в мене, коли я потрапляю в коридор.

— Ну, привіт! — мало не гарчу від задоволення, упіймавши в лапи бажану здобич.

Мої руки відразу ж включаються до гри й начитають збирати в гармошку її вузьку спідницю.

— Що… — задихається вона. — Нам не можна…

— Звісно ж можна! Я дозволяю! — сяю очима. — Не підкажеш, де ми можемо усамітнитися?

— Там, — тицяє пальцем у двері навпроти.

Розумниця.

Затаскую зговірливу дівчину в підсобку і не зволікаю. Мені ще Янісу потрібно телефон віддати.

— Але… — намагається заперечити кароока, коли я розстібаю її блузку.

Мої пальці жадібно охоплюють груди у прозорій чашці й в роті збирається слина. Зжер би…

Закриваю її рота своїм і задираю спідницю на талію. Пальцями знаходжу трикутник білизни та безцеремонно вдираюсь усередину. Вона вже мокра, як я й гадав.

Член у джинсах приємно тягне, натякаючи що йому вже настав час опинитися в ній, але тут дівка знову відкриває свого рота.

— Я не буду без гумки!

— У мене її немає! — штовхаю два пальці у вологе лоно. — Знаєш де знайти?

— Так, — стогне мені у відповідь. — У нашого сушефа їх повно!

— Зганяй по-швидкому? — ляскаю її по сідниці, підганяючи.

Впевнений, повернеться. Так текти й не отримати насолоду, просто не припустимо.

Поправляю член і спираюся на стіну, чекаючи. Вирішую залізти в телефон брата. Буду порпатися в його брудній білизні, так би мовити.

Пароль вгадую з третього разу. Яніс здивував мене. Паролем служить моя дата народження, яку я вбив по приколу.

Відразу заходжу в листування і першим висить діалог із Валерією Лапницькою. Відкривши фотографії на іконці, швидко впізнаю дівчину. Це ж та повія, яку я бачив в обід.

— Сука… гарна.

За мить екран спалахує викликом і на дисплеї висвічується те ж саме ім'я. На мить я гублюся, як школяр, якого застали на перегляді порнушки.

Трясу головою і приходжу до тями. Ось так збіг.

— Так, — відповідаю на виклик.

— Здається, у моїй квартирі хтось є, — звучить переляканий чарівний голосок. Як оргазм для вух. Я клянуся вам. — Або був... точно не можу сказати. Ти можеш приїхати до мене?

Від її голосу вздовж хребта повзуть мерзенні мурашки й член знову сіпається, вже впевнено бажаючи лише її. Якесь довбане почуття дряпає нутрощі іржавим цвяхом, змушуючи зірватися з місця.

— Можу! — гарчу в трубку. — Адресу диктуй.

Сука…