Читати книгу - "Обурливо гарна, або Ліки Його Високості, Ольга Обська"

— Ми з Мариною Петрівною та Оленкою переїжджаємо в інше місто, — тулячись на краєчку старого розхитаного стільця, типового для гуртожитку, повідомив батько.

Мариною Петрівною він називав перед Сніжаною свою другу дружину.

— Ти ж знаєш, лікарі рекомендують Оленці морське повітря. Ось ми і вирішили продати тут будинок і купити інший біля моря. Точніше, вже купили, — винувато усміхнувся батько. — Дівчата вже там. А завтра і я їду до них.

Виходить, прийшов час попрощатися. Якщо, живучи на відстані тридцяти кілометрів, вони бачилися раз на рік, то тепер, напевно, не зустрічатимуться десятками років. Усередині кольнуло. Все ж таки не настільки чужим був батько, щоб байдуже поставитися до розставання майже назавжди.

— Я тут приніс дещо… ось… — батько дістав з кишені ланцюжок із кулоном і простягнув Сніжані. — Знайшов це… у маминих речах, — слово «маминих» далося йому важко, — коли перебирав. Подумав, що буде правильно віддати його тобі.

Сніжана весь вечір роздивлялася подарунок. Витончена робота. Блакитний кристал у формі краплі в обрамленні золотистого металу. Їй не було важливо, чи є метал і камінь дорогоцінними, не важливо, скільки вони коштують. Це пам'ять про маму. Що може бути дорожчим?

Здається, Сніжана так і задрімала — напівлежачи на вузькому ліжку у гуртожитку — з кулоном у руках. Чи не в руках? Точно! Вона ж приміряла його — надягла на шию. Виходить, він і зараз на ній? Долоня мимоволі притиснулася до грудей. Так, під тканиною халата Сніжана чітко відчула гладеньку поверхню прикраси.

_______________________________________

Сьогодні ШІ вирішив створити для нас портрет Магістра Крайдана, на якого Сніжана натрапила у коридорі. Вона вирішила, що це один із найвпливовіших людей цього світу. Думаю, вона має рацію...