Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало 📚 - Українською

Читати книгу - "Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало"

418
0
07.01.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бар "На перехресті"" автора Тетяна Гуркало. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 90
Перейти на сторінку:

— Пиляти ми нічого не будемо, — сказав вовк, поколупавшись пальцем у вусі. — Такого вандалізму нам можуть не пробачити. Та й як ми потім його віднесемо? Краще зламати кілька гілок.

— А вони не ламаються, — скромно сказала Міррет, яка встигла під шумок випробувати цю методику збирання врожаю.

Аллочка недовірливо хмикнула, а потім подивилася на гілки, які Міррет, розлютившись, зв'язала вузлом, і сперечатися не стала.

— Що ж нам робити? — запитала ельфійка.

— Нічого, — впевнено відповів Луї, який не брав участі в зборі врожаю, але спостерігав за триголовим псом. — Це так само безглуздо, як і боротьба з мурахами за камінь. Цей триголовий… Горинич спостерігав за вами, як за клоунами та ікла скалив.

— Я вб'ю його, — впевнено сказала Аллочка і знову вихопила револьвер.

Вовк лайнувся і спробував його відібрати. Міррет про всяк випадок відійшла від них подалі. А пес став на ноги і потрусив далі, причому все в тому же темпі.

— Собачка тікає, — задумливо сказав Фініст і це послужило сигналом до переслідування.

***

Де б зупинитися, страхітливий пес знаходив ще сім разів, але йому вже довіряли набагато менше і розважати не поспішали. Тож посидівши й посвердливши людей незадоволеними поглядами шести пар очей, собака неохоче вставав на лапи і йшов далі.

Сад був якимсь нескінченним.

Або пес вирішив помститися за відсутність розваг і трохи подовжив шлях. Але в результаті він їх вивів до дерева невідомого виду, чиє листя було фігурно вигризено гусеницями, які, мабуть, захоплювалися цзяньчжі, ну, або якщо простіше — витинанням. Просто паперу у гусениць не було і доводилося практикуватися на лопухоподібному листі першого ліпшого дерева, що трапилося на шляху.

Біля цього дерева пес і розлігся, як пляжник, витягнувши обидві пари лап та хвіст.

— Так, — задумливо сказав вовк, коли всім остаточно набридло розмовляти про те, на що схожий «он той лист», невдоволено дивитись на провідника і тупцювати з ноги на ногу.

— Я думаю, він на щось натякає, — сказала Міррет.

— Ви вмієте думати? — спитав Варен тоном людини незадоволеної життям, роботою, а особливо недбалими учнями. Потім навіщось кашлянув і гаркнув на пса: — Підйом!

Новонаречений Горинич навіть вухом не повів.

— Мабуть, дійсно чогось від нас хоче, — підтримав Міррет Луї.

— І що йому треба? — зацікавилася Аллочка і підійшла ближче до пса. — Може, він голодний?

Синок Цербера пирхнув і впустив на передні лапи зацікавлено пфдняту морду.

— Не вгадала, — констатувала Міррет.

— А може, пити? — включився Фініст у гру «ну що ж цій тварюці треба?».

Пес пирхнув голосніше.

— Ну, не гусениць же на дереві зібрати, — відчайдушно сказала Міррет, і пес радісно гавкнув.

— Що, зібрати? — не повірила своєму щастю Аллочка.

Пес гавкнув ще раз.

— Він знущається, — зрозумів вовк, трохи подивився на провідника і додав: — Але поки ми їх не назбираємо, нікуди нас не поведе.

— Може, це хоча б за подвиг зарахують, — зітхнувши, сказала Міррет. — Хоча не знаю, який.

Аллочка склала руки на грудях, гордо задерла підборіддя і заявила:

— Я до цієї пакості не доторкнуся!

— Сама пакість! — озвався хтось із дерева.

— Яка дивна луна! — захопився Луї.

— А може, почекаємо, поки ці гусениці перетворяться на метеликів і полетять? — ядуче запитала Дженні, якій набридло мовчати і захотілося взяти участь у черговій дурості.

На неї подивилися дуже дружно і дуже здивовано, а потім Міррет несміливо вимовила:

— Але ж вони довго вилуплюються, а ще їх якось треба в лялечки загнати…

— Та ні! Про що ми всі говоримо? Ми ж маємо чудову жабу, зараз ми її закинемо на дерево і вона всіх гусениць з'їсть! — сказав Луї тоном «а у нас що, змагання з висловів дурних ідей?».

Жаба видала невиразний квак у кишені, а тато-ельф обурено хмикнув.

— Щастя вам, та кохання, — сказали на дереві.

— Луна, помовчи, — душевно попросила Дженні.

А Аллочка про всяк випадок потрясла в бік дерева витягнутим з сумки револьвером, покрутила його на пальці, а потім засунула в кишеню.

— Так, —сказав вовк. — Кого ви ловити зібралися, коли нікого не видно?

— Гусениць із гарним художнім смаком, — пояснила Дженні.

— Придуркувату луну, — додала Міррет.

— А, всіх, хто там трапиться, — вирішив не розмінюватися на дрібниці Луї.

— Дятлів всяких, сов, жуків-короїдів та павуків, — перерахував можливих мешканців дерева водяний.

— Аллочка, полий чоловіка, бо він у тебе бурчить, — попросила Міррет.

Ельфійка голосно пирхнула.

— Ану всім мовчати! — наказав вовк таким тоном, що всі застигли й замовкли. — Охочі лізти на дерево є?

Охочих не знайшлося, навіть Фініста бентежив вигляд погризеного листя. Та й їх кількість бентежила. Мимоволі закрадалася підозра, що гусениця там не одна, що їх там багато. А багато – це вже сила.

— А ще там щось розмовляє, — додав добрий молодець.

— Сам ти щось, — обізвалися з дерева.

— Значить, спочатку розвідка, — з натиском сказав вовк, не давши продовжитися захоплюючій розмові. — Фіністе, перетворюйся на сокола і лети!

— Точно! — життєрадісно підтримала вчителя Міррет. — А коли побачиш гусеницю, хапай її та спускайся.

— Я це… — чомусь збентежився Фініст. — Соколи гусениць не ловлять.

— Будеш першопрохідником, — підбадьорив його Луї. — Цю гусеницю не обов'язково приносити живцем. Кинеш трупик до собачих лап і продовжимо похід.

— Я тобі кину! — грізно обізвалися на дереві, а потім на нижню гілку виповзла здоровенна помісь гусениці-махаона з сороконіжкою.

Це дивне створіння якимось незрозумілим чином начепило на ніс окуляри, схопило в чотири лапки в'язальні спиці і тепер тягло за собою смугастий шарф. І все б нічого, подумаєш, страшна гусениця в окулярах, але була вона завбільшки із дорослого крокодила. А ще посміхалася багатозначно, демонструючи наявність гострих різців.

1 ... 69 70 71 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало"