Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Франческа. Володарка офіцерського жетона 📚 - Українською

Читати книгу - "Франческа. Володарка офіцерського жетона"

466
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Франческа. Володарка офіцерського жетона" автора Дорж Бату. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 114
Перейти на сторінку:
чекали! І я чекав!

— А я не хочу чекати! Ми домовлялись, а я як дурна… Знаєш що?!

— Що?!

— Іди в дупу!

— О, камо-оооон!

На кухні явно відбувалися бойові дії і працювала 122-міліметрова артилерія. Франческа про всяк випадок сховалася за мене. Я не мав ані найменшого бажання заходити на кухню.

— Слухай, cara mia, зайдімо по каву трохи пізніше, бо зараз, думаю, не вар… — тут у хід пішли 152 міліметри, двері з кухні явно відкрили ногою, так сильно вони вони відскочили, і в коридор вилетіла розлючена принцеса Ксена. Ні, я сказав би, це була справжня Валькірія у формі сержанта Національної гвардії США. За Валькірією стрімголов летів польський лицар Пшепраслав Маковскі, в народі просто Льолєк. Не звернувши на нас уваги, парочка, сиплячи навколо себе запах озону й розряди статичної електрики, помчала по коридору далі, в напрямку сходів.

— Ми теж раді вас бачити! — крикнула навздогін трохи ображена Франческа.

— Бачу, День усіх закоханих вони провели вдало.

— Головне — пристрасть. Не було б пристрасті, вони б так затято не сварилися, — із виглядом знавця сказав я.

Франческа подивилася на мене поверх окулярів.

— Якби дехто не спізнився на три години, то цю пристрасть можна було б спрямувати не на сварку, а на кохання!

— Твоя правда, — я про всяк випадок вирішив не сперечатися.

На першій перерві до мене підійшла Франческа, тицьнула в руки почищений апельсин і сказала:

— Давай, іди.

— Куди? — не зрозумів я.

— «Куди-куди»! — перекривила мене добра душа. — До Маковскі йди. Хай Льолєк тобі розповість, як він дійшов до такого життя, що примушує дівчину чекати стільки часу. А я піду до тигриці.

— До Валькірії.

— Іди вже! — Франческа підштовхнула мене до виходу.

Маковскі сидів за моніторами на центральному КПП, і вигляд у нього був, чесно кажучи, не дуже. Я підійшов і з розмаху гепнувся в крісло, що стояло поряд із ним.

— Ну що, ти живий, отже, побачення вчора вдалося?

Маковскі подивився на мене жалібно.

— Це якийсь кошмар, — насилу вичавив із себе бідолашний сержант.

Здавалося, він готовий відкопилити нижню губу й заридати. Мені стало його шкода, хоча я й ледве стримувався, щоб не розсміятися.

— Ну?

— Це мав бути наш перший День святого Валентина. Це ж дата! Я поїхав і замовив браслет.

— Де?

— На Вест-Фарм, у Tiffany.

Я аж свиснув.

— Це ж перше побачення! — пояснив сержант.

— А, ну так.

— Приїхав забирати, а мені менеджер пропонує до браслета золоте сердечко з гравіруванням. Щоб на пам’ять! Я кажу: «Добре, скільки чекати?» А він каже: «Важко сказати, сьогодні багато замовлень, ми викликали вже третього майстра». А я йому: «До сьомої встигнете?» А він: «Спробуємо». Ну, я й повірив. Реально, чувак, цей брелок усе міняв! Усю справу!

— Покажи.

Маковскі поліз у нагрудну кишеню й вийняв довгастий, із бірюзової шкіри, футляр для браслета. Всередині був і сам браслет — скромний ланцюжок білого золота, на ньому сердечко й два ключики, інкрустовані дрібними діамантами. На браслеті висів брелок із білого золота у вигляді точно такого ж за розміром сердечка, на якому сплелися в пристрасних обіймах дві літери «М». Маковскі-МакКарті. Питати про ціну було нетактовно, але браслет явно тягнув тисячі на дві.

— Оу, Tiffany. А в тебе добрий смак, сержанте.

— Дякую, — похмуро буркнув Маковскі. — Тільки це мало допомагає.

— Три години, чувак. Три години. ТРИ. Я взагалі дивуюсь, як ти живий залишився.

— Я хотів як краще!

— Ну аякже, хто б сумнівався. А тепер спробуй подивитися на це Сариними очима. Ви домовилися на сьому. Де?

— У Сари.

— А ти швидкий…

— Ага.

— Але дурний.

Маковскі ображено закліпав.

— Ось і уяви. Ви домовилися на сьому. А ти коли явився?

— О десятій.

— І як ти пояснив затримку?

— Ніяк…

— ???

— Не встиг.

— Стривай. Ти навіть не попередив, що затримаєшся?!

— Ні…

З мого виразу обличчя Маковскі зрозумів усе, що я про нього подумав.

— А вона намагалася до тебе додзвонитись?

— Телефонувала разів триста, стільки ж повідомлень.

— І?!

— А як ти собі уявляєш? «Вибач, Саро, я тут стою в черзі на гравірування, готую тобі сюрприз».

— Та хоч так!

— Тоді не було б сюрпризу…

— А-а-а, ну аякже! Тепер маєш «сюрприз» у вигляді розлюченої тигриці.

— Хто ж знав… — Маковскі готовий був заплакати.

— А ти не міг уявити, що Сара переживала? А може, ти в аварію потрапив? Або ще в якусь халепу?!

— Вона так і сказала… А потім виставила мене за двері…

— Дякуй, що не пристрелила на місці. Ох ти й даєш! — я був вражений. Ніби дорослий дядько, а розуму — як у моєї Галі (це моя собака, якщо хто не знає).

— Це ж Tiffany! — висунув останній аргумент Маковскі.

— Tiffany-Perdiffany. Та хоч Cartier. Знаєш, я тобі одну штуку скажу, ти тільки не ображайся, добре? Якщо ти думаєш, що Сару можна купити дорогезною цяцькою, то ти круглий дурень, і таким, як ти, варто триматися від неї якнайдалі! І не бовкни наступного разу про Tiffany, бо без довбні залишишся. Повір мені на слово.

Запанувала тиша.

— І що тепер? — не менше ніж через хвилину шморгнув нарешті носом Льолєк.

— Тебе може врятувати тільки одне.

— Що?

— Стань навколішки і вимолюй прощення. Ударить тебе по лівій щоці — підстав праву. А я спробую задобрити тигру м’ясом.

— Ну що там? — спитала Франческа.

— Усе погано.

І я розповів, як все було. Дівчина мовчала чи не довше, ніж перед тим Маковскі, а потім сказала:

— Сара реально трохи не збожеволіла — на дзвінки він не відповідав, на смски теж. Вона й мені увечері дзвонила, стривожена. Тільки нічого не сказала.

Я знизав плечима.

— Яка лажа. Сходили на побачення, називається. Повечеряли.

— Угу. А що за цяцька?

— Tiffany. Ланцюжок, сердечко і два ключики. Діаман…

— Три тисячі доларів, caro mio, — перебила мене напарниця. — Це Love Bracelet із колекції Return To Tiffany. Культова річ. Але занадто дорого, як для першого подарунка.

— Він старався…

— Що ж, я спробую поговорити з Сарою, але вона така зла, що може поглядом метал плавити.

— Так отож. Льолєк начудив.

На другій перерві я привів Маковскі до нас на кухню. Незабаром прийшла Сара. Щойно побачивши Льолєка, дівчина різко розвернулася й пішла геть. Маковскі стрімголов кинувся за нею.

— Сподіваюся, вони е-е-е… домовляться, — невпевнено сказала Франческа.

— Побачимо.

— Молоді ще, дурні! — пробурчав у вуса старший офіцер Баррел. — У нас із дружиною ще й не таке бувало!

— Ой, тільки не треба знову про Гаваї і про те, як ви в медовий місяць член блискавкою від штанів защемили! — поморщився Рассел.

— А у вас були такі сюжети? — спитала Франческа.

— Були, — зітхнув Рассел. — Якось я подарував дружині тренажер. Знаєте, такий, що там гребти треба, як у академічному веслуванні. Дуже вона про такий мріяла. Ну, купив я, а вона цілу ніч проплакала. Думала, я натякаю, що в неї дупа завелика! А я ж хотів, як краще!

Я несподівано для себе самого тихенько засміявся, бо згадав історію із власного життя.

Років так із чотирнадцять тому я зайшов якось у Львові в польський магазин одягу «Reporter», що наприкінці Городоцької. Побачив там штани. Широкі штани кольору хакі з кишенями. Знав, що Ярка такі любить. Купив я, значить, ці штани і всю дорогою додому уявляв, як дружина зрадіє. А вдома… Ярка побачила ці кляті штани і… образилася аж до сліз. І, повірте, було через що. Вона носила розмір XS, а я притарабанив XL. Ну хіба не бовдур?! Але ж я теж хотів як краще…

Десь через півгодини, витримавши дипломатичну паузу, ми з Франческою

1 ... 69 70 71 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Франческа. Володарка офіцерського жетона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Франческа. Володарка офіцерського жетона"