Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Майстер реліквій 📚 - Українською

Читати книгу - "Майстер реліквій"

259
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Майстер реліквій" автора Крістофер Баклі. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 84
Перейти на сторінку:
— отак.

Дісмас двічі торкнувся свого носа.

— Якщо я це зроблю, підходьте, трохи постійте з блаженним виглядом і виходьте. Нічого більше. Це буде моїм сигналом усе припинити.

— Як це «з блаженним виглядом»? — спитав Анкс.

— Як у янголів, — сказала Магда. — В цих двох, — вона показала на Конрада і Наткера, — це вийде природно.

— У цих двох? Тю!

Конрад сказав:

— Це непоганий план, Дісмасе. Можна навіть сказати, гарний. Але він залежить від багатьох дрібниць, які повинні спрацювати. Чому б нам просто не підпалити ту бісову каплицю? Дим, паніка, ми заходимо, ламаємо ґрати залізними прутами і — фюїть! — зникаємо.

— Ми вже обговорювали це, Конраде. Безліч разів. Ми не будемо палити Святу каплицю. І тобі треба молитися, щоб Господь не почув твоїх пропозицій. Дозвольте нагадати — всім вам. Ми «переводимо» плащаницю. З єдиної причини — щоб не дозволити Лоренцо і Караффі викрасти її.

Маркус застогнав.

— І що тобі наразі каже, Ісус, Дісмасе? Ти з ним більше не розмовляв?

— Не будь таким небогочестивим, Маркусе. Звісно, герцог Урбіно і Караффа мають наміри щодо плащаниці. Я впевнений в цьому.

— А якщо ні? — спитав Конрад.

— Тоді вони з миром поїдуть собі до Парижа на хрестини французького немовляти. І якщо наш план спрацює, ми «переведемо» плащаницю з Шамбері.

— А потім?

Дісмас зітхнув.

— Ну, Конраде, що ми, на твою думку, повинні зробити з плащаницею?

— Я знаю тільки те, що нам наказали зробити. Принести її Альбрехту. А потім убити тебе.

Магда ахнула.

— Та не хвилюйся, — посміхнувся Конрад, — то лише накази. І це було давно. А зараз ми друзі.

Магда поцілувала Конрада. Потім Наткера і Анкса.

— Ви хороші хлопчики!

Ландскнехти зашарілися.

Конрад сказав:

— Але, навіть будучи друзями, кожен з нас має право запропонувати, що зробити з призом. Я пропоную її продати. У Базелі, на ярмарку реліквій. Скільки за неї дадуть?

Дісмас міркував. Він навіть уявив цю сцену. Шенк був би задоволений.

— Багато, — сказав він, — але це мають бути дуже приватні торги. Не можна просто прийти до Базеля і об'явити: «Ось Свята Плащаниця з Шамбері, свіжовикрадена у герцога Савойського». Ти потай повідомляєш півдюжини найзаможніших покупців. І дивишся, куди поверне ринок.

— І куди він поверне?

— До великих грошей, Конраде. Вистачить кожному з нас, щоб більше не перейматися грошима.

Анкс потер долоні.

— Але спочатку порахуємо наші динарії, — продовжив Дісмас. — Давайте спитаємо себе… Як ви вважаєте, чого б насправді хотів Ісус? Щоб ми вкрали плащаницю у герцога Савойського і продали її багатому покупцю?

— То ж він казав — «блаженні вбогі», хіба ні? А ми і є вбогі.

— Так. Влучно сказано, — зауважив Наткер.

— Ну, якщо ми почали цитувати Святе Письмо, давайте також згадаємо: «І розділили ризи мої між собою, і за одяг мій кидали жереб»[36].

Наткер спитав, схилившись до Конрада:

— Про що це він говорить?

Магда сказала:

— Як не соромно, Наткере! Це ж Псалтир. Ти що, ніколи не ходив до церкви?

— Я був тільки…

— Рахуй свої динарії, Наткере. Ще до того, як вони в тебе з'являться. Ти не розумієш, що Дісмас турбується про наші душі?

Ландскнехти подивились один на одного. Душі?

Магда продовжила:

— Якщо ми вкрадемо Ісусову плащаницю тільки щоб продати її за гроші, що ми маємо сказати йому в Судний день?

Анкс промовив:

— Я скажу: «Дякую, Господи, за гроші, що я виручив за твою плащаницю. Я гарно провів час, витрачаючи їх».

Наткер закивав.

— А я скажу: «Через ці гроші я можу піти на пенсію і більше не буду ландскнехтом. Не доведеться більше заробляти на життя, вбиваючи людей».

— Так, — підтвердив Конрад. — Через викрадення плащаниці Ісус веде нас до кращого життя. Тут я бачу, як працює… як ви це називаєте?

— Провидіння Боже.

— От, саме воно.

Дюрер похитав головою.

— Якими ж досвідченими богословами ви стали, хлопці.

— Почекай, — сказав Дісмас. — Я не впевнений, що Ісус має на увазі саме це.

Маркус застогнав.

— Замовкніть усі! В мене від вас голова розколюється… Тебе це не стосується, Магдо. «Чого хотів би Ісус?» Та Ісус напевно сміється, слухаючи вас. Плащаниця ж несправжня. Вони всі несправжні. Дісмас сам був упевнений, що вона несправжня, доки його мозок не перетворився на вівсяну кашу через те, що той содоміт, кардинал Майнцький, з ним зробив. Зараз він вважає, що з ним розмовляє простирадло.

— Маркусе, почекай! — сказав Дісмас.

— Замовкни, Дісмасе. Я тобі як друг кажу. Ти сам не свій. Як довго я тебе знаю? Скільки разів ми разом проходили крізь пекло? До того, як вони це зробили з тобою, ти ніколи не розмовляв з білизною.

Магда втрутилась:

— Я думаю, Маркус хоче сказати, що…

— Що я збожеволів, — сказав Дісмас.

— Послухай, — вів далі Маркус, наче не почувши. — Я не знаю і не переймаюся тим, про що думає Ісус. Якщо ми збираємося це зробити — давайте зробимо. І якщо наступного дня ми ще будемо живі, то вирішимо, що робити з плащаницею. Проголосуємо. Ісусу теж надамо право голосу.

Усі мовчали.

Дюрер сказав:

— Не знаю, чи вона справжня. Хоч справжня, хоч ні, мені не подобається, що розпусний Лоренцо викраде її у герцога Карла. Він дійсно янгол.

Тож вирішили спочатку діяти, а вже потім вирішити, як далі діяти.

Ландскнехти сказали, що їх сушить і їм треба негайно випити. Дісмас дозволив, узявши з них слово, що вони не нап'ються. Завтра всім треба мати ясний розум. Маркус пішов із ними, але не через бажання випити, а через прохання Дісмаса наглянути за ними. Магда повернулася до себе в кімнату і взялася шити, залишивши Дісмаса наодинці з Дюрером.

— Ну, давай, — сказав Дюрер. — Допоможи мені.

Дюрерова плащаниця лежала на обідньому столі архідиякона. Вона має бути складена точнісінько так само, як плащаниця з каплиці: двічі у довжину, двічі у ширину, тоді знов те саме, і знов, доки не вийде тридцять два шари тканини.

Вони закінчили і мовчки подивилися на неї.

— Вона гарна, Нарсе.

— Хм. Навіть краща за герцогову. Занадто гарна, щоб віддати її тій свині — Альбрехту. Якщо все вдасться, тоді що?

— Здається, буде голосування.

— А якщо більшість буде за те, щоб повернути її герцогу Карлу? Думаєш, хлопці примиряться з таким рішенням? Ми ж не міська рада.

— Тоді видно буде.

— Це виглядає дивакувато, Дісмасе. Ризикувати власними шкурами, щоб викрасти те, що ми повернемо.

— Так, сенсу тут не багато. Так само, як і в тому, що шматок лляного полотна розмовляє зі мною. Але який сенс у тому, щоб вірити, ніби п'ятнадцять століть

1 ... 69 70 71 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Майстер реліквій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Майстер реліквій"