Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya 📚 - Українською

Читати книгу - "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya "

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель" автора with love anellaya. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 94
Перейти на сторінку:
Розділ 12. Долина свічок Рена

   Ставало занадто небезпечно продовжувати думати про незнайомок біля пелюсткового оракулу, а особливо коли Мірабель видихнула і подивилася на місце, де вони мали відчинити останні двері. Дівчина досі не могла отямитися від тих подій, які сталися на випробовуванні Кіна, однак вона мала продовжити боротися. Хоча б заради Вієро, якого Святий обережно опустив на м’яку травичку. 

   Довкола них були високі гори, а широка і довга долина здавалася неосяжною і несправжньою, мов з древніх оповідок, де б вона завела на край світу. Стояла тиха  і таємна ніч, яка ховала в собі безліч загадок. Двері, крізь які вони опинилися серед гір, зникли так само непомітно, як і попередні. Але якщо ви подумали, що це й все, що їх оточувало, то спішу з чудовими новинами для вас і не дуже чудовими для них. Гірська долина була повністю засіяна свічками. Вони були різних розмірів, а деякі сягали і кількох метрів. Їх тепле полум’я могло перетворити ніч у день, розтікаючись вогкою землею білою восковою калюжою. Мірабель з легкістю здогадалася, що свічки утворювали щось схоже на потаємні ходи, так як розміщувалися у досить цікавому вигляді. 

   Спокій і тепло повністю заповнювали простір, однак кожен з них знав, що гарна картина – це лише початок до поганих фарб. І цього разу ніхто не повірить у добрі наміри Проклятих. Мірабель кинула погляд на Вієро. Вона знала, що цього випробовування він не побачить. Можливо, так було навіть краще, але йому потрібен був захист. 

-Хтось має з ним лишатися.- Заговорила Бель.- Протягом всієї гри.

-Це можу бути я.- Запропонувала Лелейн.- Я позбавлю його тіла, поки все не скінчиться, тому йому нічого не загрожуватиме. До того ж, я буду поруч. 

-Якщо ти впевнена в цьому…

-Звичайно.- Вона озирнулася на свічки.- У вас краще виходить шукати ключі і двері. 

-Гаразд,- погодилася Мірабель.- Тоді дочекаємось Проклятого і покладемо цьому безглуздю край.- Вона повернулася до мовчазного Святого, але нічого не змогла йому сказати, лише німі слова її погляду. 

-Щось сталося?- Поцікавився Ніко, помітивши її спантеличені очі. 

   Мірабель лише швидко відвернулася, торкнувшись своєї руки, біль якої досі не вщухла. Лінії ставали все чіткішими, поки вона не помітила слова. Не розуміючи що з нею відбувається, Бель наважилася прочитати. 

 

«Нащадок ювелірів знайде тебе і забере увесь біль на себе. Хлопець з вежами повернеться, щоб допомогти Втраченому, але відшукає щось важливіше»

   

   Ці слова нависли над нею густим туманом. Не розуміючі нічого з того, що намагалися сказати їй лінії, вона заплющила очі, позбуваючись нав’язливих думок. Бель розуміла, що за цим стоїть щось набагато більше, ніж чийсь невдалий жарт, хоча вона так хотіла вірити в останнє. «Коли це закінчиться?».- Подумала вона, відвертаючи власну увагу від дивного послання.- «Вже починає набридати». Мірабель змучено зітхнула і подивилася на долину, наповнену свічками. Вони горіли, як її душа протягом останнього часу. Ніде не було і натяку на двері чи ключі, тому приготувавшись до розмови з Проклятим, вона опустилася на траву. 

-Поговори зі мною.- Почувся тихий голос Ніко, який примостився біля неї.- Будь ласка.

-Не хочу.- Мірабель навіть не глянула на нього, ховаючи руку.- Залиш мене.

-Тоді я говоритиму.- Він дивився перед собою, неначе вдалині писалися усі розгадки до безлічі запитань та секретів.- Незадовго до мого знайомства з тобою, я отримав лист. До того моменту я майже не покидав Санктичні гори, але те, що було написано у листі змусило мене це зробити. Там було багато чого. Починаючи елементами Елемстоуна і закінчуючи життєписом чотирьох людей. З цього листа я дізнався багато таємниць нашого світу і зрозумів, що не все втрачено. Хочеш знати кому саме присвячувався текст листа?

-Ні.- Вона хотіла встати, але Святий її втримав.

-Там було чотири імені.- Ніко на мить замовк.- Елеонора, Вівіан, Мірабель і… Квінсі. Я не знав хто вони і чому саме я повинен допомогти їм. Я задавався питаннями чому ці люди, що вони мають зробити і як правильно вчинити? Їх об’єднувало те, що кожен був дивним чином пов’язаний з одним із чотирьох елементів. Тоді я зрозумів, що маю стежити за ними і простягнути руку помочі, коли буде правильний час.- Святий прибрав волосся з чола.- Я досі не знаю всіх подробиць, але… Ці люди потрібні Елемстоуну. Вони перевернуть наш світ з ніг на голову. Вони народжені для великої місії.

-Хто написав тобі цей лист?- Мірабель справді була здивована.

-Я не знаю її, але це ім’я постійно… постійно присутнє. Воно не зникає.- Святий зіщулився, щось обдумуючи.- Вільтенсія Фанум. Я намагався дізнатися хто вона і звідки їй відомо про речі, які були приховані навіть від Святих, але все було марно… Вона як примара, яка є, але ніхто про це не знає. 

-Вау…- Бель втратила всі слова.

-Без її допомоги я б ніколи не прийшов до Троянди, яка б у свою чергу не допомогла Вівіану з пошуком щоденника Лібера, який привів би тебе до Священної Води у Колбі і те, що ти приховуєш від мене потрібне ні кому іншому, як Квінсі.- Він схопив її за руку, вдивляючись у слова.- Ви всі пов’язані між собою. Саме тому я не залишив тебе у Потойбіччі назавжди. Не лише через свої почуття, які нічого не варті. А тому, що так було потрібно. 

   Мірабель не могла заговорити. Вона почувала себе такою винною перед ним, хоча майже нічого не зрозуміла з того, що він зараз їй сказав. Занадто багато незнайомих імен змішалися в її голові нерозбірливими частинками. Хтось непереможний і напрочуд самовпевнений писав історію Елемстоуна за рахунок неї та ще трьох так само загублених людей. 

-Як… як ти дізнався про…- Вона подивилася на свою руку.

-Це було очікувано.- Святий зітхнув.- Тепер ти розумієш, що все що відбувається, стається не просто так? І історія кожного з вас – це найважливіша подія для Елемстоуна. 

-Ти мав розказати про це раніше.- Мовила Бель.- Тоді я б була готова до всього.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 69 70 71 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya "