Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вождь червоношкірих: Оповідання 📚 - Українською

Читати книгу - "Вождь червоношкірих: Оповідання"

258
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вождь червоношкірих: Оповідання" автора О. Генрі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 119
Перейти на сторінку:
покликав одного зі своїх матросів.

— Санчес перенесе вас у човен, бо інакше промочите ноги.

Текер, консул Сполучених Штатів у Буенос-Тієррас, був ще не п'яний. Була тільки одинадцята година, а бажаного блаженства — такого стану, коли він починав співати слізні арії зі старих оперет і кидати в свого папугу, що вищав, банановою шкіркою, — він зазвичай досягав лише на третю-четверту годину. Тому, коли він, почувши легке покашлювання, висунувся з гамака і побачив Малюка, що стояв у дверях консульського будинку, то ще був у змозі виявити гостинність і ввічливість, належні представникові великої держави.

— Не турбуйтесь, — люб'язно сказав Малюк. — Я на хвилинку. Мені сказали, що тут заведено заходити до вас, перш ніж піти гуляти містом. Я щойно прибув пароплавом із Техасу.

— Радий вас бачити, містере… — сказав консул.

Малюк засміявся.

— Спрег Дальтон, — сказав він. — Навіть самому дивно чути. На Ріо-Гранде мене звали Малюк Льяно.

— Я Текер, — сказав консул. — Сідайте ось на той очеретяний стілець. Якщо ви приїхали з метою вкладання капіталу, то маєте потребу в людині, яка могла б дати вам добру пораду. Цих чорномазих треба знати, бо інакше вони вичавлять з вас усе, аж до золотих пломб. Хочете сигару?

— Дякую вам, — сказав Малюк. — Я не можу прожити й хвилини без маїсової соломи та мого кисета. — Він вийняв своє курильне приладдя і скрутив собі цигарку.

— Тут розмовляють іспанською, — сказав консул. — Вам потрібен перекладач. Якщо можу бути вам чим-небудь корисним, я до ваших послуг. Якщо ви купуєте фруктові плантації або хочете здобути якусь концесію[276], вам знадобиться людина, яка знає тут усі ходи й виходи.

— Я розмовляю іспанською, — сказав Малюк, — разів у дев'ять краще, ніж англійською. Там, звідки я приїхав, усі говорять іспанською. А купувати я нічого не збираюсь.

— Ви говорите іспанською? — задумливо сказав Текер. Він уважно оглянув Малюка. — Ви і схожі на іспанця, — продовжував він, — і ви з Техасу. І вам не більше двадцяти років, щонайбільше двадцять один. Цікаво, чи хоробрий ви хлопець?

— Ви маєте на увазі якусь справу? — із несподіваною проникливістю запитав техасець.

— А ви пристанете на пропозицію? — запитав Текер.

— Не буду заперечувати, — відповів Малюк, — я вскочив у халепу… ми посварилися там, у Ларедо, і я прикінчив білого: жоден мексиканець не нагодився мені під руку. Я приїхав до вашої папугово-мавпячої країни, тільки щоб понюхати квіточки. Тепер зрозуміли?

Текер встав і зачинив двері.

— Покажіть мені вашу руку, — сказав він.

Він узяв ліву руку Малюка і ретельно розглянув її з тильного боку.

— Вийде, — схвильовано сказав він. — Шкіра у вас міцна, як дерево, і здорова, як у немовляти. Загоїться за один тиждень.

— Якщо ви хочете використати мене для кулачного бою, — сказав Малюк, — не кваптеся ставити на мене. Ось постріляти — на це я згоден. Але битися голіруч, як жінки за чаєм, — це не для мене.

— Справа набагато простіша, — сказав Текер. — Підійдіть сюди, будь ласка.

Він показав крізь вікно на двоповерховий білий будинок з широкими галереями, який виділявся серед темно-зеленого тропічного листя на лісистому пагорбі, що полого підіймався від берега моря.

— У цьому домі, — сказав Текер, — знатний кастильський[277] джентльмен та його дружина жадають обійняти вас і наповнити ваші кишені грошима. Там живе старий Сантос Уріке. Йому належить половина золотих копалень в усій країні.

— Ви часом не об'їлися блекоти? — запитав Малюк.

— Сідайте, — сказав Текер, — я вам усе поясню. Дванадцять років тому вони втратили дитину. Ні, він не помер, хоча багато дітей тут умирають — п'ють сиру воду. Йому було лише вісім років, але це було справжнє чортеня. Тут усі це знають. Якісь американці, що приїхали сюди шукати золото, мали листи до сеньйора Уріке, і вони дуже багато возилися з хлопчиком. Вони задурили йому голову розповідями про Штати, і приблизно через місяць після їхнього від'їзду малюк зник. Припускали, що він забрався у трюм на кораблі, завантаженому бананами, і втік до Нового Орлеана. Розказували, що його ніби бачили якось у Техасі, але потім ніхто про нього нічого не чув. Старий Уріке витратив тисячі доларів на його розшуки. Більше за всіх побивалася матір. Хлопчик був для неї усім. Вона дотепер носить жалобу. Але кажуть, вона все ще вірить, що він колись до неї повернеться. На лівій руці у хлопчика було татуювання — орел, який несе у кігтях спис. Це герб старого Уріке або щось подібне, успадковане ним ще в Іспанії.

Малюк поволі підняв свою ліву руку і з цікавістю подивився на неї.

— Саме так, — сказав Текер, витягуючи з-за письмового столу пляшку контрабандного віскі. — Ви досить здогадливі. Я можу це зробити. Недаремно ж я був консулом у Сандакані. За тиждень цей орел з палицею так уїсться в руку, наче ви з ним і народились. Я привіз із собою набір голок і туш; я був певен, що ви колись з'явитесь до мене, містере Дальтоне.

— До біса, — перебив його Малюк, — я, здається, вже повідомив вам, як мене звуть.

— Ну, гаразд, нехай буде Малюк. Все одно ненадовго. А як вам подобається сеньйорито Уріке, га? Непогано звучить задля різноманітності?

— Не пам'ятаю, щоб я коли-небудь грав роль сина, — сказав Малюк. — Якщо в мене і були батьки, то вони пішли на той світ приблизно тоді ж, коли я вперше запищав. У чому ж полягає ваш план?

Текер, притулившись до стіни, підніс свою склянку і подивився на її світло.

— Тепер, — сказав він, — ми дійшли до питання про те, чи бажаєте ви взяти участь у цій справі і наскільки далеко ви згодні зайти.

— Я пояснив вам, як потрапив сюди, — просто відповів Малюк.

— Відповідь гарна, — сказав консул. — Але цього разу вам не доведеться заходити так далеко. План мій такий. Після того, як я витатуюю на вашій руці цю торгову марку, я повідомлю старого Уріке. А поки що розкажу вам усе, про що мені вдалось дізнатися з їхньої сімейної хроніки, щоб вам обдумати теми для розмови. Зовнішність у вас підхожа, ви розмовляєте іспанською, вам відомі всі факти, ви можете розказати про Техас, татуювання на місці. Коли я повідомлю їм, що законний спадкоємець повернувся і хоче знати, чи приймуть його і простять, що тоді буде? Вони примчать сюди і кинуться вам на шию. Завіса опускається, глядачі йдуть перекусити та прогулятися по фойє[278].

— Ви договорюйте, — сказав Малюк. — Я щойно розсідлав свого коня у вашому таборі, приятелю, і раніше зустрічати вас мені не доводилось. Але якщо ви маєте

1 ... 69 70 71 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вождь червоношкірих: Оповідання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вождь червоношкірих: Оповідання"