Читати книгу - "Том 11"

Адрес мой с 7 апреля по конец мая будет: Oesterreich, Czernowitz, Shr. Nowyj Swiat, 61, bei Frl. Olga Koby-lanska 165.

Хорошо, что редакция «Жизни» относится ко мне с терпением, иначе было бы мне плохо, так как работать мне теперь страшно трудно по условиям здоровья. На вид я та же, что и при Вас, но чувствую себя совсем больной. Впрочем, конечно, выдержу и это, как выдержала в своє время многое другое,— я из тех скрипучих деревьев, кото-рые «два века живут», пеизвестно для какого благополу-чия...

Я была бы рада иметь время от времени известия.

о Вас и Вашей семье, ведь мы уже успели несколько сжиться — не правда ли?

Дружески жму Вашу руку. Л. Косач

P. S. Кривинюк кланяется Вам всем, особенно же сво-ей невесте и просит ее не забывать его. А Вас лично проект елико возможно изменить внешние подробности изве-стной Вам «темы» для того, чтобы уж не слишком броси-лось в глаза сходство тех, кто, пожалуй, и так будет «на зеркало ліенять».

У нас тишь да гладь и нет ничего, имеющего общий интерес. А может быть, это я только ничего не вижу, так как на людей не особенно смотрю, да и себя почти не по-казываю.

Жму Вашу руку еще раз.

Л. Косач

127. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

22 квітня 1901 р. Львів Львів, «Hotel Central» 9.IV 1901

Люба мамочко!

Хоч воно вже й спати хочеться, а таки напишу сьогодні, бо завтра можу не зібратись. Доїхала я, як вже з границі писала, добре, ото тільки, що який час було трохи паморочно від несвітської спекоти в вагоні, але то хутко минуло без жадних наслідків. П[ан] Труш стрічав мене вчора аж тричі, думав, що я так можу, як він, за трьома наворотами одного дня виїздити. І сьогодні таки зустрів у свій час, запровадив до свого отелю (кімнату маю сливе поруч з його студією) і водиться зо мною скрізь, де мені треба йти. Сьогодні, хоч дуже мало ми ходили, тільки раз пройшли, а вже чимало людей бачили,— як видно, тут можна з економією ужити час. Зостанусь тут ще завтра і позавтрьому, бо ще не все бачила, що хтіла, та й таки втомлена чогось чимало, а там (12-го) поїду в Чернівці. Звідти вже докладніше напишу, а тепер оце вже кінчу, бо не сидиться. «Урядження» п. Труша мені подобається і чичероне2 з нього дуже добрий, не з тих, що «виволочують» своїх гостей аж «до бесчувствия», і не з тих, що не хотять зовсім рушитись. Про інших і про інше напишу потім.

Бувай здорова, цілую міцно тебе і всіх наших.

Твоя Леся

1 «Центральний готель» (нім.)—Ред.

2 Гід, екскурсовод (італ.).— Ред.

28 квітня 1901 р. Чернівці Чернівці, ул. Новий світ, 61,

15.IV 1901

Мої любі!

Пишу до всіх, бо поки зберусь писати кожному окремо, то довго буде,— я тепер досить лінива. У Львові я пробула не три, як думала, а чотири дні, бо раз запізнилася на поїзд, отже, мусила пробути лишній день. Знайомі всі (а надто Труш) просили зостатись довше, але я не хотіла, бо вже таки почала втомлятись від готельово-ресторанного життя, від маси людей, розмов і вражень, якось «роз’їритувалась», вийшла з берегів, почала себе почувати якось дуже ненормально, через те, невважаючи на всякі принади, у п’ятницю (13-го) сіла в Schnellzug 1 і за 6 годин була вже в Чернівцях.

Напишу ще дещо про Львів, «а відтак» перейду до Чернівець. Жила я у Львові весь час в отелі «Hotel Central», хоч мене знайомі закликали до себе,— мені було краще в готелі, бо незалежніше. Тр[уш] мені дуже вірно помагав у всіх походах і поїздках і навіть, наскільки міг, сам їх замість мене робив, щоб мені даремне но ходити. Бачила я 0[льгу] Ф[ранкову], вона мені здалась більш-менш такою, як завжди, нічого такого надзвичайного не говорила, т[о] є[сть] говорила в такому стилі, як і А[нтоні-на] Ф[едорівна] потрапить при всій своїй «нормальності»; чоловікові її казала я про Жит[ецт>кого],— «що ж,— каже,— нехай полемізує, то буде користь для літератури»,— дивується, чому Ж[итецький] так пізно оглядівся (стаття проти нього була надрукована торік чи позаторік); зо мною і пан, і пані були дуже гречні і милі, кланялись вам усім [...]

Про свої переклади з Гейне довідалась я, що вони таки не загублені, але мають перше бути видрукувані у «Віснику», а потім вже відбиватися окремим виданням,— отже, ще який час пождуть.

Була я в редакції «Вісника», де мала приємність бачити свій портрет, мальований в Києві,— не знаю чому, але воно чогось таки смішнувато на се дивитись.

П[ана] Шух[евича] не бачила,— не було його вдома, —* тільки жінку його й дочок (красиві дівчата); згадували про Київ з масою компліментів знайомим українцям. Казали, що «Дзвінка» за давні роки послати не можуть, бо мають тільки в одному екземплярі], і то не весь, а ніби треба вдаватись по нього до ради шкільної, то, може, дасть із своєї бібліотеки. Та се вже, я думаю, довга справа.

Бачила я досить молодих галичан, приятелів Тр[уша], досить мені сподобались, більше, ніж старі, трохи вже не такі хитрі, хоч і більше завзяті.

Увесь час у Львові було дуже погано надворі і холодно, вогко, дощ, навіть щось так иібіг сніг. Тр[упг] навіть у грубці палив і «чайом» мене відогрівав. Розумна я була б, якби вибралась у самій пелерині...

Зате тут і тепло, і гарно. Темп життя багато тихший, ніж у Львові. Властиве, якби хто хотів широкого товариського чи громадського життя, то здалось би йому тут скучно (галичани все казали: «Чого вам туди їхати?»), але я, як відомо, не мала шукати його. Добре мені тут «в санаторії на Новім світі», як каже п. Ольга. П. Ольга і її родичі (батько, мати і два брати) дуже сердечно мене приймають, але без тої галицько-польської гречності, що вже й дихнуть гостеві не дає. Живу я в хаті з п. Ольгою, тим часом ми одна одній