Читати книгу - "Том 11"

не можна було просто приїхати? Чи то вже й ти, як мама, ждеш формальних «приглашений»? Може, у тебе грошей не було, то й про се можна було просто написати. А то все приїздять твої товаришки і кожна інші звістки подає, так що врешті вже вийшов якийсь хаос і ніхто з нас нічого не розуміє. Минулого тижня п. Крив[инюк] щодня ходив тебе стрічати (по устным данным) і, треба сказати, се видимо розстроювало йому нерви. І без того він тепер дуже нещасний, настільки розстроєний, що при всьому старанні не може того сховати, і публічні і приватні справи, правда, йдуть так, що не можуть настроїти на веселий лад. Мені не дивно, що ти до мене не писала, бо, може, тобі страшно було «зачіпати» мене (хоч се даремне), але і дивно і, прости, досадно, що ти не знаходиш часу і настрою написати п. Крив[инюку] 164 — йому тепер моральна поміч дуже потрібна. Я, на жаль, дуже мало можу йому помогти, бо хоч відношусь до нього тепер ще приязніше, ніж раніш, та все-таки самих тільки моїх слів йому мало. У нього тепер проект поїхати до батька на иевизначений час і ждати у моря погоди, або потім їхати назад в Астрахань, або в Америку, аби порвати всі зв’язки з рідним краєм і т. і. Звичайно, тут багато роздражненої фантазії, але ж се зовсім не краще... Я ще маю надію, що старий Мержин-ський достане йому місце, як обіцяв, хоч уже матеріально буде се краще.

Я могла б багато чого сказати, та боюсь влізти не в своє діло, тим більше що мене ніхто не просив і того писати, що вже є. Тільки я, коли згадую своє життя, то завжди боюсь, коли б хто з вас не повторив моїх помилок. А помилка головна в тім, що багато сили йшло на даремну видержку, на непотрібну терпливість, а серцю давалася воля тоді тільки, як уже було-пізно...

Я боюсь багато писати тепер і впадати в ліричний тон, бо в тебе і так нерви розхитані, а сама я знов формально хвора, як і минулої весни. Ох, коли б швидше виїхати, бо мене сеє місто давить.

Правда, я виїду хутко, 7-го апріля, а коли вернусь, не знаю ще, і де буду літом, теж не знаю.

Спитай Мишу, чом він мамі не пише? Вона дуже тдм рветься.

Тіток і Мишу з родиною поцілуй від мене, писатиму їм з Буковини, а тепер мені трудно.

Міцно цілую тебе, моя Лілія.

Твоя Леся

125. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

11 квітня 1901 р. Київ 29.111 1901

Люба Лілічко!

Напиши мені, будь ласка, зараз же, через що ти просиш мене зостатись ждати від тебе звісток про те, коли ти приїдеш. Чи то треба для чого виразного, чи так, щоб побачитись і побути вкупі? Діло в тім, що я вже понаписувала листи і мене ждуть і в Чернівцях і у Львові на певний термін, але се ще б нічого, я могла б і другі листи написати. Головно, мені по умовах здоров’я не сдід зоставатись тут довше, я й так занадто відтягаю свій виїзд;

нервова обстановка нашої сім’ї міоні тюпор, ЇЇІлмп ггГм колиѵ.не щ речі, у мене й так душа не иа місці, Велико місто/як Київ, теж мені це годиться, ІШКѲ ЛІКіф, f!o МОІІІІ треба бути більше надврріу але вже ж не иа вулиці, «Р<н жим» нашого дому тільки загострює мою і без того досить гостру істерію. Передвиїзний настрій до того ж не дав наладитись ні.на яку роботу, і чим довше він протягнетьсяj тим гірше, та й боюсь, щоб потім моя подоріж «не задаїи нилась» і не розійшлась. Потім, життя тут веде за собою; різні потреби, а потреби збавляють гроші, так що мені може надалі не стати коштів на подоріж.

Якщо справа твоя рішиться 9-го, то ти будеш тут, певне, не пізніше 11—12, значить, хтівши пробути з тобою хоч три дні, я не можу рушити раніш 15-го,” себто рівно на тиждень пізніше, ніж я збиралась. Зваж сама, чи слід зоставатись? Коли тобі треба, або ти дуже хочеш, то я зостанусь. ,

/Я їду заграницю не так надовго, бо фінанси мої в неблискучому стані, і далі як на місяць-півтора їх за границею навряд чи стане. Отже, в кінці мая, певне, буду дома, і тоді можемо бути вкупі довший час.

/У всякім разі, напиши мені зараз, щоб я завчасу знала, як мені рішать.

Поздорови від мене тіток і кузенів з Великоднем.

Да: телеграма була від мене особисто, отже, «пуділь-да» тут ні до чого, бо я, здається, тебе ніколи по била, принаймні свідомо. Жалую, що не підписалась.

Дуже спішуся і через те, може, що й без толку. Вибачай!

Цілую тебе дуже міцно, бувай мені здорова і не шарпай собі нервів, якщо можна того хоч трохи уминути.

Твоя Леся

' 1

і

126. ДѲ Є. М. ЧИРИКОВА

12 квітня 1901 р. Київ Киев, Мариинско-Благовещ [енская], 97,

ЗО.ІІІ 1901

Христос воскрес!

Я таки хочу отозваться к Вам, Евгений Николаевич, іхрть ради праздника... Передайте мои поздравления милой Валентине Георгиевне, а малышей, с будущим собратом Нолличкой во главе, поцелуйте.

г Благодарю за пожелания мне сил и здоровья, хотя по-fca нй того, ни другого нет: работать почти.не могу, письма писать тоже нелегко, да и больна я теперь, совсем истерия одолевает. Впрочем, в этом пичего неожиданного нет, это естественная «реакция» (вот еще утешительное слово!). Через неделю (7 апреля) уеду за границу, на Буковину, авось там немного поправлюсь, а то боюсь, что не слишком ли я «реагировать» начала...

Жаль, что не пришлось увидеться с Вами перед выез-дом, но, пожалуй, для Вас-то оно лучше было, что Вы в то ужасное время отсутствовали,— все эти обряды так невыносимы!

Вот прошу Константина Васильевича передать Вам снимок с нашей группы, хотя я снимком недовольна — грубая работа и не так переснято, как я хотела, да что по-делаете с фотографами — ничего они не понимают, как там ни объясняй.

На этот раз, как всегда, у меня к Вам просьба. Я писала Поссе (заказным), не может ли он возвратить мне ру--копись забракованной статьи, будь она где-либо сохрани-лась (иногда ведь в цензуру подают в наборе?), но он молчит. Напомните