Читати книгу - "Стів Джобс"

для дискети. Якщо потрібно було скопіювати дані, можна було накачати собі руку, виймаючи одну дискету і засовуючи іншу. У Macintosh також не було охолоджувача, і це було ще одним прикладом Джобсової впертості. Охолодж^'вачі, він уважав, відволікали від спокою комп’ютера. Та це спричиняло провали у системі, і Macintosh стали називати «бежевим тостером», що зовсім не сприяло його популярності. Було неприємно, що продажі, хоч і були високими протягом перших кількох місяців, потЬл упали, коли люди дізналися про його обмеження.

- Ефект викривлення реальності спочатку підбадьорює, але ж потім з’являється реальність, — пізніше журилася Гофман.

Наприкінці 1984 року, коли Lisa вже зовсім не продавалася, а продажі Macintosh впали до нижче як 10 тисяч на місяць, Джобс прийняв хибне нетипове рішення, бо він був у відчаї. Він вирішив скласти опис непроданих машин Lisa, з’єднати їх з програмами Macintosh і продати їх як нову машину — Macintosh XL. Оскільки Lisa зняли з виробництва, для Джобса було незвичним випускати те, у що він не вірив.

— Я був розлючений, адже Macintosh XL не був справжнім, — говорила Гофман. - Це просто було хоч якесь використання непотрібних комп’ютерів Lisa. Продавалася машина непогано, але нам довелося припинити випускати цю фальшивку, і я пішла у відставку.

Поганий настрій можна було прослідкувати й у рекламі, розробленій у січні 1985 року, яка мала нанести удар у відповідь резонансним почуттям від реклами акт-IBM«19S4». На жаль, існувала велика різниця: перша реклама залишила героїчне, оптимістигане враження, а друга, яку назвали «Лемінги» і яка була представлена Лі Клоу і Джеєм Чятом, показувала корпоративних менеджерів у темних костюмах із зав’язаними очима, які направлялися до круч своєї смерті. На початку і Джобс і Скаллі не погоджувалися з такою рекламою. Зовсім не здавалося, шо це створить славетний образ для Apple і, навпаки, образить кожного менеджера, хто купить IBM.

Джобс і Скаллі питали, чи у когось є інші щеї, але працівники агенції відступали.

- Ви не хотіди реклами «1984» минулого року, - сказав один із них.

- Я поставлю на кін цієї реклами свою репутацію, поставлю все,

- говорив Лі Клоу, як пригадував Скаллі.

Коли з’явилася знята версія, яку знімав брат Рідлі Скотта - Тоні, концепція виглядала ще гіршою. Нерозумні менеджери марширували до круч і співали похоронну пісню з «Бідосніжхи» — «Хей-хо, хей-хо», і темна зйомка робила все ще більше депресивним, ніж це було в ескізах.

- Я просто не можу повірити, що ти хочеш образити всіх бізнесменів Америки цим, — кричала Дебі Коулмен на Джобса, коли вона побачила рекламу.

На маркетинговїіх зустрічах вона встала, щоби пояснити, як сильно їй не подобалася реклама.

- Я поклала на його стії заяву про звільнення. Я написала заяву на своєму Macintosh. Я вважала це образливим для корпоративних менеджерів. А ми ж тільки почали налагоджувати співпрацю з ними.

Незважаючи на це, Джобс і Скаллі схилялися до благань агенції і запустили рекламу під час футбольного турніру Super Bowl. Вони пішли на гру на стадіон Стенфорда всі разом - Скаллі з дружиною Лізі (яка не переносила Джобса) і Джобс з новою дівчиною, Тіною Редс. Коли рекламу показали десь наприісінці четвертого тайму похмурої гри, вболівальники, побачивши ії на екранах, відреагували мляво. Та й в усій країні загалом реакція була негативною.

- Вона образила саме тих, кому Apple хотів прорекламувати, -говорив президент фірми з дослідження ринку в інтерв’ю часопису Fortune.

Менеджер з маркетингу Apple згодом запропонував, щоби компанія купила рекламну площу в Wall Street Journal і вибачилася.

Джей Чят погрожував, що якщо вони і справді таке зроблять, то його компанія перекупить сторінку перед тим і буде вибачатися за вибачення.

Дискомфорт Джобса від реклами та загальної ситуації, яка склалася в Apple, був очевидним, коли він у січні поїхав до Нью-Йорка, щоби влаштувати ще один раунд інтерв’ю сам-на-сам. Енді Каннінґем з фірми Реґіса Мак-Кени відповідала за логістику у готелі «Карлайл». Коли Джобс приїхав туди, то сказав їй, що його кімнату потрібно повністю переробити, хоча була десята ранку і зустрічі мали починатися вже наступного дня. Піаніно було не там, де мало бути, полуниці були іншого сорту. Але найбільше йому не подобалися квіти. Він хотів кали.

— Ми навіть пересварилися через те, якими є кали, — згадувала Каннінґем. - Я знаю, які вони, бо вони були у мене на весіллі, але він вибрав інші лілії і назвав мене «дурепою», бо я, мовляв, не знала, які з себе кали.

І Каннінґем пішла, беручи до уваги, що це був незнайомий Нью-Йорк, шукати місце, де б вона могла опівночі купити лілії, які він забажав. Після того як вони переробили все у кімнаті, Джобсу стало не подобатися те, у що Енді вбрана.

- Цей костюм просто огидний, - сказав.

Каннінґем знала, що в нього бували безпричинні напади злості, і намагалася його заспокоїти.

— Я знаю, що ти злишся, і знаю, як ти почуваєшся, — сказала вона.

- Ти не маєш жодного уявлення, як я почуваюся, - кричав він у відповідь, — не маєш жодного уявлення про те, як це — бути мною.

Тридцятирічний

Тридцятиріччя для більшості людей означає певну межу, тим паче для покоління, яке проголосило не довіряти нікому з тих, хто досягнув того віку. ПДоби відсвяткувати власне тридцятиріччя у лютому 1985 року, Джобс влаштував надмірно-офіційну, але водночас і грайливу вечірку з обов’язковим «дрес-кодом»: костюми і кеди. Вечірка для тисячі осіб проводилася у бальній залі готелю «Святий Франциск» у Сан-Франциско. На запрошенні було написано: «У старій індійській приказці йдеться: «Перші тридцять років свого життя ти набуваєш собі звичок. Останні тридцять років твого життя твої звички набувають тебе». Приходьте і допоможіть мені святкувати».

За одним столом сиділи магнати програмного забезпечення, включаючи Білла Ґейтса та Мітча Капура. За іншим — старі друзі, як то Елізабет Голмс, яка привела з собою жінку, вбрану у фрак. Енді Герцфельд і Барел Сміт узяли фраки на прокат, а взуті були у спортивні шльопанці, і це дуже запам’яталося, коли вони кружляли під вальси Штрауса, які грав симфонічний оркестр Сан-Франциско.

Елла Фітцджеральд розважала всіх, оскільки Боб Ділан відмовився. Вона співала свій звичний репертуар, час від часу переробляючи пісні типу «Дівчина