Читати книгу - "Фараон"

Царевич походжав замислений.

— Я надто поквапився осуджувати їх, — відповів він нарешті. — Гнів, як дим, застелив мені очі. Мені соромно за те, що я говорив. Але все-таки я хочу, щоб мої придворні, воїни й робітники не зазнавали кривди… А оскільки всі мої засоби вичерпані, треба десь позичити. Сто талантів вистачить? Як ти думаєш?

— Я думаю, що нам ніхто не позичить ста талантів, — тихо мовив Тутмос.

Намісник гордовито глянув на нього.

— Оце так відповідають синові фараона? — спитав він гнівно.

— Прожени мене від себе, — мовив Тутмос смутним голосом, — але я сказав правду. Зараз нам ніхто не позичить, бо нікому це зробити.

— А нащо ж Дагон? — здивувався царевич. — Хіба його нема при моєму дворі? Чи, може, він помер?

— Дагон живе в Пі-Басті, але він разом з іншими фінікійськими купцями цілі дні проводить у храмі Астарти в покуті й молитвах.

— Звідки така побожність? — здивувався царевич. — Невже через те, що я був у храмі, то й мій банкір вважає за потрібне радитися з богами?

Тутмос крутився на табуреті.

— Фінікійці, — сказав він, — занепокоєні, навіть пригнічені вістями…

— Якими?

— Хтось розпустив плітки, що коли ти вступиш на престол, відразу виженеш фінікійців, а їхні маєтки конфіскуєш на користь держави.

— Ну, то маємо ще досить часу, — усміхнувся царевич. Тутмос завагався.

— Я чув, — мовив він майже пошепки, — що здоров’я його святості (хай він живе вічно!) останнім часом дуже похитнулось.

— Неправда! — перебив його Рамзес занепокоєно. — Я ж би знав про це…

— А проте жерці потай правлять службу за повернення здоров’я фараонові, — шепотів Тутмос. — Я знаю про це напевно…

Царевич був вражений.

— Як це так! — обурився він. — Мій батько тяжко хворий, жерці моляться за нього, а мені про це нічого не кажуть?..

— Я чув, що хвороба його святості може тягтися з рік. Рамзес махнув рукою:

Ет!.. Слухаєш байки і мене непокоїш. Розкажи краще про фінікійців: це цікавіше.

— Я чув, — казав далі Тутмос, — тільки те, що й усі: ніби ти, переконавшись у храмі в підступності фінікійців, постановив вигнати їх.

— У храмі?.. — повторив наступник трону. — А хто може знати, в чому я переконався і що постановив у храмі?

Тутмос знизав плечима й мовчав.

— Невже зрада й там? — тихо мовив царевич. — В усякому разі, поклич до мене Дагона, — додав голосно. — Я мушу зрештою довідатись, звідки йдуть ці плітки, і покласти їм край.

— Ти добре зробиш, володарю, — відповів Тутмос, — бо весь Єгипет занепокоєний. Вже зараз нема в кого позичити грошей, а коли ці поголоски будуть ширитися далі, припиниться вся торгівля. Нині наші вельможі в дуже скрутному становищі, з якого не видно виходу, та й твій двір, володарю, відчуває нестатки. За місяць те саме може статися і в палаці його святості…

— Мовчи, — перебив його царевич, — і негайно поклич мені Дагона.

Тутмос вибіг, але банкір з’явився до наступника трону лише пізно ввечері. На ньому була біла накидка в чорні смужки.

— Чи ви не подуріли?! — крикнув царевич, побачивши його в такому одязі. — Але я зараз розвію твій сумний настрій… Мені негайно треба сто талантів. Іди й не з’являйся до мене, поки не принесеш їх.

Та банкір закрив обличчя руками й заплакав.

— Що це ще таке? — нетерпляче спитав царевич.

— Володарю, — відповів Дагон, падаючи на коліна, — візьми все моє майно, продай мене й мою родину… Візьми все, навіть наше життя… Але сто талантів… Де я знайду зараз такі гроші? Ані в Єгипті, ані в Фінікії…— мовив він ридаючи.

— Сет опутав тебе, Дагоне, — розсміявся царевич. — Невже й ти повірив, що я хочу вигнати вас?

Банкір знову упав йому до ніг.

— Я нічого не знаю… Я звичайний купець і твій раб. Стільки днів, скільки їх між молодиком і місяцем уповні, вистачило б, щоб стерти мене і мій маєток на порох.

— Та поясни ж ти мені, що це означає? — вже нетерпляче спитав царевич.

— Я нічого не можу тобі сказати, а якби й міг, то велику печать накладено на мої уста… Зараз я тільки молюсь і плачу.

«Хіба й фінікійці моляться?» — подумав царевич.

— Я нічого не можу для тебе зробити, володарю, — вів далі Дагон. — Але я дам тобі принаймні добру пораду… Тут, у Пі-Басті, живе славетний гірський князь Гірам, чоловік старий, мудрий і дуже багатий… Поклич його до себе, ерпатре, і попроси в нього сто талантів. Може, він зробить тобі таку послугу…

Не добившись від банкіра ніяких пояснень, Рамзес відпустив його і пообіцяв вирядити послів до Гірама.

Розділ тридцятий

Наступного дня вранці Тутмос з великим почтом офіцерів і придворних відвідав фінікійського князя і запросив його до наступника трону.

Опівдні перед палацом з’явився Гірам у простих ношах, що їх несли восьмеро убогих єгиптян, яким він давав милостиню. Оточували його найбагатші фінікійські купці і той самий натовп бідноти, який щодня збирався перед його будинком.

Рамзес з деяким здивуванням зустрів цього поважного старого, в очах якого світилася мудрість. На Гірамі було біле покривало, на голові — золотий обруч. Він з гідністю уклонився намісникові і, піднявши руки над його головою, проказав коротке благословення. Присутні були цим глибоко зворушені.

Коли намісник показав йому на крісло і звелів вийти «всім придворним, Гірам промовив:

— Учора, царевичу, слуга твій Дагон переказав, мені, що тобі потрібні сто талантів. Я одразу ж вирядив своїх посланців до Сабне-Хетама, Сетрое, Пі-Уто та до інших міст, де стоять фінікійські кораблі, щоб вони негайно вивантажили всі товари, і гадаю, що через кілька днів ти одержиш цю невеличку суму.

— Невеличку! — сміючись, перебив його царевич. — Щасливий ти, милостивий князю, якщо сто талантів називаєш невеличкою сумою.

Гірам похитав головою.

— Твій дід, — мовив він, — вічно живий Рамзес-са-Пта, дарував мені свою приязнь. Я знаю також і його святість твого батька (хай він живе вічно!) і навіть спробую засвідчити йому свою шану, якщо мене допустять до нього…

— Звідки такі сумніви?.. — перебив його царевич.

— Є люди, — відповів гість, — які одних допускають до особи фараона, а інших не допускають… Але не варто говорити про них… Ти, царевичу, в цьому не винен, отже, я насмілюсь задати тобі одне питання… як давній друг твого діда й батька.

— Я слухаю.

— Як це так, — мовив поволі Гірам, — як це так, що наступник трону і намісник фараона мусить позичати сто талантів, коли