Читати книгу - "Мартін Іден"

«Колись, — утішав він себе, — мені платитимуть на моїх звичайних умовах».

Мартіна раптом охопила гарячка самоудосконалення, і він переробив і виправив «Людну вулицю», «Вино життя», «Радість», «Пісні моря» та інші свої ранні твори. Для роботи йому й тепер було мало дев'ятнадцяти годин робочого дня. Він надзвичайно багато писав і силу-силенну читав, заглушуючи працею муки, які терпів від бажання курити. Прикрашені яскравою наліпкою ліки проти куріння, що прислала Рут, він заховав у найдальший закапелок. Особливо важко було Мартінові без тютюну в дні голодування. Хоч як намагався він приглушити в собі бажання курити, воно не покидало його. Жертву цю він вважав за найбільший у світі подвиг, хоч, на думку Рут, він лише робив те що слід. Вона купила йому на свої кишенькові гроші ліки проти куріння і через кілька днів забула про них.

Хоч Мартін ненавидів і зневажав свої написані за схемою газетні оповідання, але вони мали успіх. Ці твори дали йому змогу викупити заставлені речі, сплатити більшість боргів і придбати нові шини до велосипеда. Завдяки цим оповіданням у нього в казанку щодня щось кипіло і ще лишався час для поважної роботи; підохочувала його згадка про сорок доларів, одержаних від «Білої миші». Він підтримував свою віру цим спогадом і був певен, що справжні першорядні журнали платять невідомим авторам стільки ж, а то й більше. От лишень як знайти шлях до тих першорядних журналів? Найкращі його оповідання, статті й поезії все ще марно до них добивалися, тоді як під різноманітними обкладинками цих журналів він щомісяця знаходив силу нудної, сірої і бездарної писанини.

«Якби хоч один редактор, — іноді думав Мартін, — зволив зійти із своїх недосяжних висот і написав мені хоч одне слівце заохоти! Хай мої роботи не такі, як їм треба, хай вони з якихось там міркувані непридатні для їхніх журналів, але ж світиться у них де-не-де хоч іскрина, варта уваги!.. » І знов витягав він з-під столу рукописа, перечитував безліч разів, даремно силкуючись зрозуміти причину мовчанки редакторів.

Коли прийшла чудова каліфорнійська весна, настав край Мартіновому добробутові. Кілька тижнів його непокоїло дивне мовчання газетного синдикату. А тоді одного дня листоноша приніс йому десять його

«штампованих» оповідань. При них був коротенький лист, де повідомлялося, що синдикат переповнений рукописами і що новий матеріал прийматиметься лише через кілька місяців. А Мартін, покладаючи надію на ці оповідання, останнім часом нещадно витрачав гроші, бо досі синдикат платив йому по п'ять доларів за кожне оповідання і жодного не забракував. Отже, цей останній десяток Мартін теж вважав за проданий і жив так, ніби мав у банку п'ятдесят доларів. Тим-то він нараз опинився в скруті, не перестаючи в той же час розсилати свої ранні твори до газет, які не хотіли платити, а пізніші твори пропонувати журналам, які не хотіли їх купувати. І знов йому довелося ходити до ломбарду в Окленді і заставляти речі.

Кілька жартів та гумористичних віршів, прийнятих нью-йоркськими тижневиками, дали йому змогу сяк-так перебитися. Тоді Мартін написав до деяких першорядних місячників та альманахів: чому не друкують його творів? З відповідей він дізнався, що вони рідко приймають випадкові рукописи, а майже весь матеріал замовляють відомим авторам, що мають авторитет кожен у своїй галузі.

РОЗДІЛ XXIX

Важке літо випало Мартінові. Консультанти й редактори пороз'їздилися на відпочинок, і журнали, що звичайно присилали відповідь через три тижні, тепер тримали його рукописи по три місяці, а то й більше. Єдиною втіхою під час застою було те, що витрати на марки стали менші. Тільки грабіжницькі видання працювали так само інтенсивно, і їм Мартін порозсилав усі свої ранні твори: «Ловці перлів», «Кар'єра мореплавця», «Ловля черепах» і «Північно-східний пасат». За всі ці рукописи йому не заплатили ні цента. Щоправда, після шестимісячного листування дійшло до компромісу: за «Ловлю черепах» Мартін одержав безпечну бритву, а часопис «Акрополь» пообіцяв заплатити йому за «Північно-східний пасат» п'ять доларів грішми й вислати п'ять річних передплат, хоч виконав тільки другу частину обіцянки.

За сонет, присвячений Стівенсонові, Мартінові пощастило вирвати два долари від одного бостонського редактора, що видавав свого часописа із смаком, гідним Метью Арнольда [15], але теж мав порожні кишені. Дотепна поема на двісті рядків «Пері й перли», яку Мартін щойно закінчив, припала до душі редакторові одного журналу в Сан-Франціско, що видавався коштом якоїсь залізничної компанії. Коли Мартінові запропонували замість гонорару безплатний залізничний квиток, він запитав, чи можна цей квиток перепродати. Цього не дозволялося, і Мартін попросив повернути йому твір. Поему повернули з повним жалю листом від редактора, і Мартін знову послав її до Сан-Франціско, у претензійний місячник під назвою «Шершень», заснований визначним журналістом, який і зробив цей журнал зорею першої величини. Тільки ця зоря померкла ще до того, як Мартін народився. Редактор запропонував Мартінові за поему п'ятнадцять доларів, та коли її надрукували, певно, забув про свою обіцянку. Не одержавши ніякої відповіді на кілька запитів, Мартін написав ще раз у дуже різкому тоні й одержав листа уже від нового редактора, який холодно повідомляв, що не бере на себе відповідальності за помилки свого попередника і що він особисто не дуже високої думки про «Пері й перли».

Проте найдужче скривдив Ідена чікагський журнал «Глобус». Мартін довго не хотів друкувати своїх «Пісень моря», та голод примусив. Забраковані десятьма журналами, вони нарешті знайшли собі притулок у редакції «Глобуса». У циклі було тридцять поезій, і за кожну він мав одержати по долару. Першого місяця було надруковано чотири вірші, і Мартін одразу ж одержав чек на чотири долари; але, прочитавши у журналі ті вірші, він жахнувся. Назви було позмінювано: замість «Фінішу» стало «Кінець», замість «Пісні зовнішнього рифа» — «Пісні коралового рифа». Одному віршеві надали й зовсім довільної назви: Мартін назвав його «Світло медузи», а в журналі стояло: «Зворотна течія». Самі поезії вкрай були понівечені. Мартін у розпачі стогнав і хапався за голову. Цілі речення, рядки, а то й строфи повикидали, попереплутували й так переробили, що годі було щось зрозуміти. Деякі його строфи були замінені чужими. Він не припускав, щоб таких дурниць міг накоїти редактор, і втішав себе думкою, що це витівка редакційного кур'єра або друкарки. Негайно написав редакторові, щоб той припинив друкувати його вірші або ж повернув йому