Читати книгу - "За браком доказів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ситуація вимальовувалася такою очевидною, аж мені соромно стало, що я сам до цього не додумався. Тому я полегшено зітхнув, коли двері в кабінет відчинилися.
— Сюнне! — вигукнула Карла, зриваючись зі стільця. — Ти повернулася!
Жінки обійнялися, щасливі від зустрічі.
— Співчуваю, — промовила Карла. — Мені, мабуть, годилося приїхати на похорон.
— Пусте, — махнула рукою Сюнне. — Ти ж моєї матері навіть ніколи не бачила, правда?
— Ні, не бачила, та все ж…
— Облиш, не картай себе. Мікаель був там представником від контори, — сказала Сюнне. — А ти маєш гарний вигляд, Карло! Мені подобається твоя зачіска. Тепер ти трохи більше схожа на адвокатесу, не втративши, однак, своєї сутності.
Я мав би помітити, що Карла підстриглася, подумав я. І волосся пофарбувала? У цьому я не був певний.
— Про що ви говорили? — запитала Сюнне. — Я не хотіла вам заважати.
— Усе гаразд, ми вже, по суті, закінчили, — мовила Карла.
— Як воно, повернутися до праці? — запитав я, коли ми залишилися удвох.
— Приємно… Здається, усі раді мене бачити.
— І я — теж! Без тебе все не так!
Сюнне уважно подивилася на мене.
— Те, що сталося між… — почала вона.
— Так?
— Я подумала, що нам треба… як це сказати… ми мусимо розставити крапки над «і».
— Не бійся, я тобі не докучатиму, — поквапився я запевнити Сюнне.
— І що це означає?
Її дратівливий тон спантеличив мене.
— Ну… лише те, що я небагато маю надії… ти знаєш… Ми й далі можемо залишатися друзями. Тільки це й хотів сказати.
— То ти вважаєш, що все було помилкою, яку якнайскоріше треба викреслити з життя?
— Чому ти злишся?
— Невже секс зі мною був аж такий осоружний?
— Господи, Сюнне! Тепер ти несправедлива! Я…
— Ти можеш чітко сказати: так або ні?
— Ні, він не був осоружний, — слухняно відповів я. — Зовсім навпаки! Це було… це було приємно. Дуже приємно! Я лише намагаюся сказати…
— Що повторення не бажаєш? — урвала мене Сюнне.
— Я цього не кажу, — запротестував я. — Я намагаюся сказати… що ти не мусиш почуватися вимушеною вчинити це знову.
— Ти повний ідіот, Мікаелю? Чому, на Бога, я повинна почуватися вимушеною до сексу з тобою?
Двері прочинилися, у шпарці з’явилася голова пані Сьоренсен.
— Он де ти, — сказала вона, побачивши Сюнне. — Тобі телефонують з окружного суду. Це, мабуть, важливо?
— Я візьму телефон у себе, — сказала Сюнне, підводячись.
— Якась безглузда розмова вийшла, — мовив я, коли Сюнне простувала до дверей.
— Приїдь ввечері до мене, — кинула вона через плече. — Нам треба нормально поговорити.
— О котрій?
— О шостій. Я так чи інак готуватиму спагеті, і мені однаково, готувати лишень для себе чи для двох…
Розділ 57Коли я подзвонив у двері Сюнне, годинник показував чверть на сьому.
— Вибач, що я спізнився.
— Не біда… Хочеш вина?
— Ні, дякую, я за кермом.
— Ой, забула! А я трохи вип’ю…
Сюнне рушила до вітальні поперед мене. Я завважив, що вона перевдягнулася у спідницю і вільну блузку, кольору доброго коньяку. Я ж почувався трохи скуто в пом’ятому костюмі, у якому проходив увесь день.
— Голодний? — запитала Сюнне. — Вечеря скоро буде готова.
— Чудово… Я лише на хвильку в туалет.
Я вимив руки, сполоснув холодною водою обличчя, подивися на мішки під очима й доволі глибокі мімічні зморшки навколо рота. Відчув себе старим.
То була дивна вечеря. Ми розмовляли про все, що завгодно — про політику, про книжку, яку прочитала Сюнне і яка їй сподобалася; про ріелтора, який взявся продати будинок матері на Стрьоммені. Про все, окрім того, про що треба було поговорити насамперед. Сюнне чимраз більше втрачала впевненість, ставала дедалі малослівнішою.
— Ти казала, нам треба серйозно поговорити, — почав я першим, коли вже несила було терпіти затяжні паузи.
Сюнне обертала в пальцях келих з вином.
— Ти так не вважаєш?
— Не знаю… Якби ж ти лишень не злилася щоразу! Сюнне змахнула рукою, мовби відганяла рій надокучливої мошви.
— Просто ти говориш так багато…
— Багато дурного?
— Так!
Я засміявся.
— А що б ти хотіла, аби я сказав?
Сюнне різко встала, почала прибирати зі столу, заперечно похитала головою, коли я захотів їй допомогти.
— Мені прикро, що я тебе звабила, Мікаелю, — сказала вона, спиною до мене. — Скористалася, що ти сонний. Не треба було тебе змушувати. Я погано вчинила.
— Усе не так, — заперечив я. — Послухати тебе, то можна подумати, що я був безпомічною жертвою. Я усвідомлював свої дії і був у стані тверезо відмовити.
Повітря загусло й ствердло від усього невисловленого. Дзвінок мого мобільного пронизливо розітнув тишу. Я вимкнув виклик,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За браком доказів», після закриття браузера.