Читати книгу - "Руїни бога"

Як на Домініка, це була дуже довга промова. Він казав, що «прокидається від сплячки», струшує летаргію:

— Я перестав приймати таблетки і все це гівно. Тепер все бачу ясніше. Треба звідси вибиратися.

— І мені теж, — сказав Сонні. Може, вони разом втечуть. Він уявив, як вони з батьком простують уздовж сільської дороги, несучи все своє майно в картатих біло-червоних хустинках, прив’язаних до патика. Може, при них трюхикав би песик.

— Вони геть не розуміють дітей, — сказав батько. — Ти навіть не уявляєш, як це було — тут рости.

Та все я уявляю, — подумав Сонні. Я ж тут росту.

— Вони вірять в аскезу, ось у чім біда, вони вірять, що це зміцнює характер, а насправді все навпаки. Мною, звичайно, опікувалася гувернантка. То була мегера гірша, ніж вони всі разом взяті.

Сонні поняття не мав, хто така гувернантка. У Девоні так звали одну козу — вона смерділа і намагалася гризти одяг, варто підійти до неї надто близько. Навряд чи батька вирощувала коза, хоча зараз Сонні вже ніщо не здивувало б.

— Так, — сказав Домінік, виринаючи зі спогадів, — гувернантка була справжня курва.

— Хто така курва? — спитав Сонні.

— Дуже погана людина.

«Розв’язок» знайшли баба. Його влаштували в місцеву приватну школу, Томас мав його відвозити й забирати щодня. («Жду не дождуся», — сказав Томас).

— Школа не найкраща, — сказали баба. — Але це значить, що нам не доведеться червоніти за поведінку Філіпа.

Яка це в нього поведінка? Він зараз тихий як миша.

— Я ходитиму в школу тут, — сказав він дідусю Теду під час щотижневого дзвінка.

— Я знаю, — сказав Тедді, і голос у нього був такий же сумний, як настрій Сонні. — Твоя мама й Антонія все вирішили. Я спробую чимось зарадити, добре? А доти мусиш стоїчно триматися.

Сонні поняття не мав, що таке «стоїчно», але то явно щось неприємне.

До школи лишалося кілька днів, а погода стояла прегарна, мовби навмисне дочекалася миті, коли насолодитися нею не буде часу. Сонні днями бавився у занедбаному саду. Самому нудно, він уже награвся в самотнього середньовічного лицаря, Робін Гуда й дослідника джунглів. Він зітхнув із полегшею, коли озвався батько:

— Давай влаштуємо пригоду, га, Філе?

Сонні був думав, що «пригод» йому вистачає. Кілька днів тому він випадково забрів до лабіринту — баба «офіційно заборонила» йому туди заходити, але він не дуже навіть розумів, що то таке, тож тяжко було триматися осторонь. Зарослий лабіринт його нажахав, тож він майже одразу звернув назад — але було вже пізно! Він уже заблукав, терни тягнули до нього руки, бирючина наступала зусібіч. Коли Томас нарешті прийшов його шукати, посвистуючи, як псові, було вже темно. Сонні заснув між твердих коренів живоплоту — Томас розбудив його, посвітивши ліхтарем в обличчя й підштовхнувши чоботом, щоб вставав швидше.

— Чому ти це зробив, раз тобі чорним по білому заборонили? — волали баба.

Звісно, усім було байдуже, як він перелякався. Він уже до цього звик, тож коли батько заговорив про «пригоди», голосок у його голові нагадав про обачність. У батька це слово обіцяло багато, та мало давало. У дідуся ТеДа — навпаки.

— Так, хай хоч сьогодні під ногами не плутається, — докинули чуйна баба.

Домінік уже кілька днів працював удень і вночі, бризкаючи фарбами на полотно. «Натхнення прийшло, — пояснив він. — Блискуча фігня виходить».

*

Одного ранку Домінік здивував їх, збігши на сніданок, скупенький, як завжди. Заволав: «Подайте-но мені вашу найкращу яєчню з беконом, місіс Керріч!» — коли вона підступила до нього з традиційним горщиком водянистої каші. Вона огризнулася:

— От лишенько, знов те саме. Він знов за своє взявся.

Перед ними не з'явилося ані бекону, ані яєчні, що анітрохи не здивувало Сонні, який був знайомий із вмістом комірчини краще, ніж більшість, бо часто туди прокрадався, аби знайти щось поїсти. Запаси були курам на сміх — солоний огірок, холодна картоплина, ото й усе. Інколи він нервово тер пальцем внутрішню сторону банки з варенням. У Місіс Керріч був соколиний зір.

Домінік, здається, одразу забув про яєчню з беконом і натомість закурив. Баба теж багато палила — стіни маєтку Джордан були трошки пожовклі. У Домініка були червоні очі, він вертівся, ніби його якась муха вжалила.

— Ходімо, Філ, — сказав він, не встиг Сонні навіть заглитати кашу. — Час рушати.

*

Вони брели багато годин, підживившись самим лише старим, підплавленим батончиком «Марс», який Домінік розламав і поділив на двох. На початку подорожі він з'їв кілька рожевих таблеток — показав їх Сонні на відкритій долоні і посперечався сам з собою, чи не поділитися із сином.

— Може, четвертинку? Ото в малого приход буде…

Проте врешті вирішив не давати, а то «вовчиця» його «зі світу зжене».

Вони попили із зеленкуватого ставка — Домінік сказав, що це чарівне джерело, над яким живе цариця-муха із рубіновими очима:

— Якщо придивишся уважніше, то побачиш.

Нічого Сонні не побачив, що сприкрило батька. Вони знову рушили, батько й далі торочив щось про ту муху. Сонні вже стомився. Пригода йому не подобалася.

— Я стомився, — сказав Сонні. — Може, перепочинемо?

Його непокоїло, як вони дістануться назад до маєтку. Не пішки ж? Вони йшли багато кілометрів, ноги тремтіли від утоми. Дідусь Тед узяв би його на плечі і сказав: «Ух, я вже застарий для такого».

— Тобі зарядка корисна, — сказав Домінік, простуючи далі. — Ходімо.

Обличчя Сонні пекло. Треба було надягнути панамку й намаститися кремом від сонця. Йому хотілося пити, але більше ставків не траплялося, ані зелених, ані ніяких. Сонні раптом зрозумів, що при ньому немає справді відповідальних за нього дорослих. Батько насправді теж малий. У грудях стислося від жаху. Він був у небезпеці.

Вони дійшли до лісу, що вже полегша, бо там хоч була тінь, а Сонні знайшов дику малину — жахливо кислу, та й то хліб.

Вони весь час зупинялися, щоб Домінік помилувався гіллям папороті чи попросторікував про пташиний спів:

— Ти це чуєш? Господи, чи ти це чуєш, Філ?

Угледівши величезний мухомор, Домінік упав на коліна й витріщився на гриб. Мухомор заворожив його, здається, на багато годин, і Сонні сказав «Може, підемо?», бо йому в животі бурчало, мабуть, від кислої малини, але Домінік почав вистрибувати й волати:

— Господи, господи, як же я раніше не розумів… мухомори! Мухомори, муха з рубіновими очима — вони пов’язані!

— Бо грибами мух морять? — припустив Сонні.

— Бо та муха — цариця мухоморів, це її таємниця. Це може все змінити. Тепер ми володіємо