Читати книгу - "Реальна загроза"

Ліна лагідно всміхнулася:

— Знаю, любий, знаю. Елі навіть жартома припустила, що в твоєму сприйнятті ми з нею — лише різні фазові стани однієї й тієї ж віртуальної дівчини.

Я обійняв їй й поцілував у чоло.

— Якщо подумати, то так воно і є. А Прайс геть не вписується в цю картину. Доведеться перевести її на інший корабель. Хоча дуже шкода — вона гарний пілот, ми з нею добре спрацювалися.

— І мені вона подобається, — сказала Ліна. — А її обов’язково переводити?

— Боюся, що так. Інакше… — Я замовк, не договоривши. — Гаразд, розберуся завтра, на свіжу голову. А зараз досить про це, я надто втомився.

Я перемкнув освітлення з яскравого в режим нічника і опустив на вікна штори, від чого в спальні, попри її розміри, стало вельми затишно.

— Так значно краще, — погодилась Ліна, забравшись на ліжко і шаснувши під ковдру. — Принаймні не видно всіх тих флаєрів. Хоч як подумаю, що один з них може втратити керування і врізатися прямісінько в нашу кімнату… — Вона мерзлякувато пощулилася. — Ніколи не любила висотних будівель і такого скаженого руху. Мені більше подобається мешкати за містом, як це було на Октавії, або в такому спокійному, тихому районі, як у твого батька на Ютланді.

— Тут ти можеш спати спокійно, — сказав я, розстебаючи мундир. — Будівлю банку згори донизу захищено потужним силовим полем, здатним витримати навіть бомбардування. Цей банк — справжня фортеця. Власне, тому ми й обрали його.

Тут до спальні ввійшла Елі.

— Поштовий катер затримується, — сказала вона. — Набридло чекати.

— От і правильно, — відповів я. — Займешся новинами зранку, ніде вони не подінуться. А зараз роздягайся — і в ліжечко.

— Із задоволенням, — Елі ласо поглянула на Ліну, провела язиком по верхній губі й нагородила мене пустотливою усмішкою. — Цур хто перший, той і з Ліною!

— Так нечесно! — обурився я, маючи на це вагомі підстави: адже я був при повному параді, хібя що з розстебнутим мундиром, і ніяк не міг перемогти в швидкісному роздяганні.

— Сам винен, — знизала плечима Елі. — Ти ж мав удосталь часу, щоб роздягнутися.

Вона притьмом зняла спідницю, блузку та трусики, застрибнула на ліжко й опинилася в Ліниних обіймах. На той час, коли я приєднався до них, вони від стадії швидких і жадібних поцілунків перейшли до ніжних та затяжних.

— Не заважай, — звеліла мені Елі, закочуючи догори Лінину нічну сорочку, щоб зайнятися її грудями. — Дивись і дурій.

Я цього очікував і заперечувати не став, задовольнившись роллю спостерігача. Елі нормально сприймала наше кохання на трьох, проте й досі упередженно ставилася до сексу втрьох і погоджувалась на нього не так часто, як нам з Ліною хотілося б. А втім, я через це не надто засмучувався. Мені подобалося й просто дивитися, як мої дівчата милуються, це дуже заводило мене. Хоча зараз, з нагоди прибуття на Вавілон, я був не проти маленької орґії.

Через кілька хвилин Елі підвела голову й насмішкувато зиркнула на мене:

— Ну добре, добре, Сашко, — зглянулась вона. — Приєднуйся. — А сама сповзла вниз і повністю сховалася під ковдрою.

Я присунувся до Ліни, укрив поцілунками її розпашіле личко, потім став цілувати груди й одночасно погладжував рукою пружний животик.

— Знаю я вас, — невиразно промурмотіла Ліна, мліючи від наших пестощів. — Зараз доведете мене до відключки, а потім удвох… Ой, Елі, дорогенька, ти куди? Не зупиняйся, продовжуй…

Та було вже запізно. Елі спритно виринула з-під ковдри і поповзла до краю ліжка, де на тумбочці лежав дистанційний пульт. Лише тоді я звернув увагу, що пульт тихенько дзижчав.

— Я налаштувала його на сиґнал, коли прибуде авізо з Землі, — пояснила Елі. — Заждіть трохи, лише перегляну заголовки.

— Боже!.. — простогнала Ліна, міцно пригорнувшись до мене. — Вона якась схиблена, правда, Сашко?

Я не міг не погодитися з нею.

А тим часом Елі за допомогою пульту ввімкнула настінний екран навпроти ліжка і викликала заголовки найважливіших міжнародних новин. На самому початку списку там значилося:

ЮТЛАНД — ЗАГУБЛЕНА КОЛОНІЯ ЗА МЕЖАМИ ОСВОЄНОГО КОСМОСУ. 157-а НАСЕЛЕНА ЛЮДЬМИ ПЛАНЕТА ЗА 540 ПАРСЕКІВ ВІД ЗЕМЛІ.

— От чорт! — хором вилаялися ми з Елі.

У повідомленні аґенції „Euronews“ мовилося:

11 квітня 2637 р., 13:20 за Гринвічем.

На відстані тридцяти мільйонів кілометрів від Марса (протекторат Земної Конфедерації) затримано за підозрою в шпигунстві військовий корвет крейсерського типу невідомої приналежності з бортовим маркуванням „Нью-Оґден“. Як повідомили нашому кореспондентові у Центрі громадських зв’язків Головного Штабу ВКС, це був той самий корабель, що минулої доби вже з’являвся в локальному просторі Сонячної системи. Під час затримання „Нью-Оґден“ здійснив спробу екстреного занурення, проте попереджувальний вогонь з бортових бластерів і плазмотронів, а також скинуті на випередження глибинні бомби змусили його до здачі. Командир корвета, капітан Дж. Вільямс, погодився допустити на борт свого корабля військових інспекторів і запевнив, що „Нью-Оґден“ здійснював не шпигунську, а з ознайомчу місію. Йому було доручено розвідати ситуацію в Сонячній системі перед прибуттям офіційної делеґації планети Ютланд для перемовин з урядом Земної Конфедерації. Речник Головного Штабу, командор М.-А. Фонтейн, відмовилася відповідати на запитання, де розташована вищезгадана планета, про яку немає згадки в жодному з каталогів.

Post Scriptum: в останню хвилину.

Як щойно стало відомо з конфіденційних, але надійних джерел, при вивченні записів бортового комп’ютера „Нью-Оґдена“ фахівці ВКС встановили, що корабель прибув із системи зорі