Читати книгу - "Реальна загроза"

— Кляті журналісти! — спересердя промовила Елі. — Всюди мають своїх інформаторів. Вільямсові так і не вдалося довести до кінця свою зраду, але для нас це геть нічого не міняє. Завдяки пресі, фармацевтичні компанії безкоштовно отримали те, за що ладні були викласти грубезні гроші. Втішає лише одне: Вільямс упіймав облизня.

— Слабка втіха, — зітхнув я. — І лейтенант Ґрифіт теж гарний овоч. Його обов’язком, як офіцера безпеки, було негайно знищити всі дані бортового комп’ютера. Він або Вільямсів спільник, або цілковитий ідіот. Та це вже не має значення. Таємницу розкрито, відлік часу почався… Ліночко, тепер ти можеш зв’язатися з рідними. Я скасовую свою заборону.

Ліна не відповіла. Поки ми з Елі чортами сипали, читаючи повідомлення „Euronews“, і кляли надто пронозливих журналістів, вона заснула з легким виразом досади на обличчі. Наразі ґлобальні проблеми її не хвилювали, зате вона образилась на нас, що ми залишили її без уваги заради якихось там сенсаційних новин.

Упродовж наступних днів ми розгорнули бурхливу діяльність, уже не приховуючи того, яку планету представляємо. Відділ ВПК активно закуповував кораблі та озброєння, добре що цей сегмент вавілонського ринку був дуже насичений і поступався лише земному. Проте на Землі такі оборудки здійснювалися значно повільніше, під жорстким контролем держави, тоді як на Вавілоні уряд не втручався в торгівельні операції, і з цієї причини багато виробників воліли збувати свою продукцію саме тут.

Незабаром на зв’язок з нами стали виходити місцеві представники суднобудівних компаній з інших планет, пропонуючи розмістити на їхніх корабельнях замовлення. Ці пропозиції ми відхиляли, бо не могли чекати, поки кораблі будуватимуть „з нуля“, зате погоджувалися придбати вже готові, але з тих чи інших причин ще не продані судна — за умови, що їх буде доправлено у найстисліші терміни. Також ми замовили кілька великих партій вакуумних емітерів, частину яких збиралися відіслати на Ютланд, а решту — монтувати на місці, по ходу придбання нових кораблів. У тутешніх ремонтних доках з найсучаснішим обладнанням і висококваліфікованими фахівцями така модернізація вимагала лише кількох днів роботи. Інженери тих фірм, де ми розмістили попередні замовлення, запевнили нас, що зможуть одночасно обслужити стільки кораблів, скільки ми їм надамо; але для них так і залишилося невтямки, навіщо нам це знадобилося.

Фінансовий відділ забезпечував розрахунки за угодами, а я, як повноважний представник імператора Ютланда, візував усі оборудки й підписував платіжні доручення. Робота була необтяжлива. Обом своїм міністрам батько цілковито довіряв, тож до моїх обов’язків не входив нагляд за їхньою діяльністю — тим більше, що за бажання їм не завдало б особливого клопоту обвести мене круг пальця і привласнити певну кількість мільярдів. За великим рахунком, я був потрібен їм лише для того, щоб ставити свої „автоґрафи“, без яких неможливо було здійснити жодної транзакції.

Оскільки існування Ютланда і його розташування перестало бути таємницею, ми вже наступного дня розпочали наймати на службу льотчиків. Аби уникнути присутності сторонніх людей у нашій штаб-квартирі, орендували додаткову площу, цього разу невелику, лише кілька вільних кабінетів на сорок восьмому поверсі, і влаштували там вербувальний пункт. Утім, він призначався вже для остаточного підписання контрактів, а прийом документів і попередню співбесіду проводили по відеофону. Буквально через кілька хвилин після того, як ми розмістили у планетарній мережі оголошення, що миролюбна планета Ютланд потребує досвідчених пілотів для зміцнення своїх Військово-Космічних Сил, надійшли перші дзвінки, а вже за годину всі співробітники кадрового відділу були завантажені роботою по саме нікуди. Вавілон був найбільшим після Землі транспортним вузлом, тут тинялося безліч безробітних пілотів з різних планет, і багатьом з них видалася заманливою перспектива знову вступити на постійну службу — хай навіть у чорта на рогах, на далекому Ютланді, за півтори тисячі світлових років від найближчої людської планети.

Професійних найманців наші вербувальники завертали з порога, а заяви решти пртендентів уважно вивчали. Серед них були не лише відставники за віком; знайшлося чимало порівняно молодих льотчиків, що залишилися без роботи з різних причин. Здебільшого ці причини були вагомі — низька кваліфікація, хронічна недисциплінованість, медичні протипокази і тому подібне. Проте зустрічались і такі, хто зіпсував собі кар’єру через конфлікт зі злопам’ятним начальником або здуру вчинив незначний, але карний злочин, на зразок спроби підробити на дрібній контрабанді або перевезенні нелеґальних пасажирів. Уже одне те, що ці люди не приєдналися до „космічного братства“ найманців, свідчило на їхню користь — вони не хотіли схóдити на манівці, а шукали чесну й гідну роботу.

До особливої категорії належали заяви від начебто благополучних пілотів цивільних кораблів, у минулому — офіцерів військового флоту, яких було звільнено в запас у зв’язку зі скороченням збройних сил на їхніх рідних планетах. У перший день таких кандидатів відгукнулося лише четверо, на другий — понад десяток, а на третій — майже півсотні. Це були найцінніші кадри, але й клопотів з ними ми мали набагато більше, ніж з іншими. Вони вимагали вагоміших ґарантій свого майбутнього, а також майбутнього своїх родин, і хотіли знати, які посади і на кораблях якого класу їм пропонують. Зате їх не бентежила звістка, що в найближчому майбутньому Ютланду майже напевно загрожує аґресія, ніхто з них не забрав своїх заяв, проте кожен попередив, що зі своєю країною не воюватиме. Але з цим проблем не виникало: батько все врахував наперед і склав список з двадцяти трьох войовничих планет — потенційних аґресорів (включно, звісна річ, із Тянь-Ґо), чиїх громадян