Книги Українською Мовою » 💙 Еротика » Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут 📚 - Українською

Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вільні стосунки з босом" автора Ольга Вісмут. Жанр книги: 💙 Еротика / 💛 Романтична еротика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 96
Перейти на сторінку:
39

Я чіпляюся руками за його плечі, притискаю до себе. Тіло пливе від його наполегливих ласк і міцних рук, що стискають мене. Халат тріщить по швах.

Верхній одяг Зимнєва летить на підлогу.

Мене різко розвертають і впирають обличчям в стіну. Я ледве встигаю виставити руки. Чоловіча долоня хазяйновито пірнає у виріз халата. Стискає груди, зачіпає сосок, і той в одну мить стає кам’яним.

Дзенькає пряжка ременя, брязчить ширінька.

Мою білизну злегка приспускають. Гаряча плоть притискається до вологих складок.

Вигинаюся, бажаючи застогнати, але пам’ятаю про племінника в іншій кімнаті. Не можна. Він тільки заснув.

Рука накриває мій рот. Гаряче дихання обпалює вухо. І в цю мить у мене входять. Задоволення вибухає в мені. Трохи боляче, що так відразу й жорстко. Але він у мені, і це головне. Зимнєв завмирає, а потім злегка виходить.

Тягнуся за ним, але він сам подається назустріч. Так грубо, жорстко і владно одночасно. Хочеться кричати, але мені вдається лише вкусити його за пальці, які все ще закривають мій рот.

Його рухи грубі. Стискаю його зсередини й миттю розслабляюся. Очі застеляють сльози. Мене ніби відключає від цього світу. Майже осідаю на ватяних ногах, відчуваючи кожною клітинкою свого тіла як розпливається задоволення.

— Вижени свого мужика, — хрипить Зимнєв мені на вухо. — Або я його сам вижену.

— Що? — здивовано кліпаю. — Якого мужика?

Мозок ще знаходиться десь у космосі від отриманого задоволення, яке хвилями розходиться тілом.

Зимнєв відхиляється від мене.

— Ти ж казала, що не одна вдома.

— Ах, так, — розвертаюся до нього.

Ноги гудуть, тому доводиться обпертися об стіну. Вадим напружений. Ось-ось зірветься. Подаюся вперед і обіймаю його. Думаю, що він відштовхне, але ні, він стискає мене в обіймах.

— Мого чоловіка не можна випроваджувати на вулицю.

— Це ще чому? — хмуриться Вадим. — Я сам його випроваджу. Тим паче я хочу продовження.

Він починає рухатися всередину квартири, стискаючи мене.

— Ні. Він занадто молодий.

Рука Зимнєва зависає над ручкою у вітальню.

— Соне? — він пильно дивиться на мене. — Ти з ним, тому що він молодший, ніж я?

Це все, що його хвилює?

— Вадиме, — я ледь стримую усмішку. — Роззуйте… зуйся. Мій племінник уже спить.

Бос напружується, з недовірою дивлячись на мене.

— Племінник?

— Ну, так, мій чоловік, — пояснюю.

Погляд у нього такий, ніби зараз він розвернеться й піде. Ох, даремно я так.

— Просто сестра попросила з ним посидіти сьогодні, — колупаю ґудзик на його сорочці.

Жах якийсь. Он вже встиг застебнутися й заправитися, а я тільки труси змогла підтягнути.

І не можна його зараз відпускати. Він же до мене прийшов, хотів щось.

— Племінник? — примружується він.

— Так, — киваю і притискаюся до нього.

Так добре в його обіймах і так приємно, що мене приревнували. Хоч до племінника.

— Ти ж залишишся? Я чай наллю, — продовжую ласкавим голосом.

— Гаразд. Залишаюся, — відповідає він.

— Добре. Можеш на диван сісти, — я відходжу від нього й відчиняю двері до вітальні.

Треба ж. Зимнєв у моїй квартирі. Ага, враховуючи, скільки разів я в нього залишалася…

Наливаю воду в електричний чайник і вмикаю його.

Чути несамовитий крик. Я мало не підстрибую на місці.

Вискакую з кухні, лину до вітальні.

Відчиняю двері. Зимнєв задумливо дивиться на диван. Обличчя викривлене. В одній руці солдатик, іншою він тре дупу. Ясно, дехто сів на іграшки. Так, після Єгорки диван — мінне поле.

І в цю ж мить лунає дитячий плач.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 69 70 71 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"