Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Лише секунда 📚 - Українською

Читати книгу - "Лише секунда"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лише секунда" автора Олексій Геращенко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72
Перейти на сторінку:
я. — Не треба.

***

Біля будинку номер тридцять два на вулиці Гоголівській перетоптувався з ноги на ногу і пританцьовував, коцю­біючи на морозі, хлопець, років трохи більше двадцяти, у короткій куртці. Він поглядав на годинник і невдоволено шепотів собі під ніс прокльони на чиюсь адресу. Нарешті до будинку під’їхала машина, з якої вийшов огрядний чоловік середніх літ. Потім з’явилася жінка. Вона, скри­вившись, подивилася на бруд під ногами і озирнулась навколо. Хлопець підбіг до них і запопадливо посміхнувся. Вони поговорили деякий час, оглядаючи разом будинок, й рушили до під’їзду.

Хлопець увійшов першим.

— Ой, навіть не знаю, — лепетала жінка. — З одного боку, ніби в центрі квартира, з іншого — будинок он який старезний. Здається, оті балкони зараз повідпадають. Ми для доньки квартиру шукаємо. Вчитиметься в Києві, тож ми хочемо, щоб вона жила на квартирі. Ці гуртожитки за­раз такі, що ніяких умов для навчання. На квартирі спо­кійніше, та й нам приїхати можна. Правда, Колю?

Огрядний чоловік тяжко ступав сходами і шумно видихав із себе повітря:

— Угу.

— Так, звісно, краще на квартирі, — погодився хло­пець. — У нас часто знімають для дітей. Усі задоволені.

А тут місце престижне: скверик поряд, будинок із кішками, Обсерваторна гірка.

— Будинок із кішками? — здивувалася жінка.

— Ось тут навпроти. Цікавий отой, зелененький, і кішки на фасаді.

— Ми не кияни, — буркнув огрядний чоловік, даючи зрозуміти, що його цікавить квартира, а не розмальовані кішками сусідні будинки.

Вони піднялися на третій поверх і повернули ліворуч. Молодий чоловік дістав із кишені зв’язку ключів і встромив один із них у замковий отвір. Спробував повернути, але замок не піддавався.

— Давно не відчиняли, — перепрошуючи, пояснив він.

— І довго тут вже ніхто не живе? — поцікавився огрядний чоловік

— Десь з осені, але квартира гарна, просто якось так виходить, що ніхто не знімає.

Нарешті замок піддався — і двері зі скреготом відчинилися.

— Прошу!

Вони увійшли в темний коридор, і хлопець деякий час нишпорив руками по стіні в пошуках вимикача.

Нарешті тьмяна лампочка висвітлила маленький вузький коридорчик, наполовину зайнятий високою і довгою шафою-передпокоєм. Вони втрьох пройшли всередину і огляділися. Жінка зморщила ніс, зітхнула, а потім на секунду її обличчя набуло замисленого виразу.

— А запах такий, ніби хтось тут живе. Колю, ти від­чуваєш? — вона обернулася до огрядного чоловіка.

Той зітхнув, знизав плечима, показуючи, що йому байдуже, і попрямував углиб квартири до кімнати. Якийсь час вони провели там, а за десять хвилин вийшли, спустилися вниз і попрощались.

Коли машина від’їхала, юнак невдоволено махнув рукою і дістав мобільний телефон:

— Добридень, — привітав співрозмовника. — Щойно дивилися вашу квартиру. Потрібно ціну знижувати, інакше ми її ще довго здаватимемо.

Він вислухав відповідь і сказав: «Добре, подивимося, до побачення». Сховав телефон у кишеню, чортихнувся під ніс і пішов геть.

Двір спорожнів, і лише дерева неспішно похитували змерзлим гіллям. Та за кілька хвилин у центрі порожнього двору, наче нізвідки, з’явився чоловік у теплій куртці з каптуром. Здавалося, він не міг вирішити, що ж йому робити далі, і в нерішучості стояв, широко розставивши ноги і похитуючи головою у відповідь якимсь своїм думкам. В руках тримав згорток, який міцно притискав до грудей.

Нарешті чоловік зважився і впевнено рушив до того ж під’їзду. Відраховуючи сходинки, він піднімався вгору, уважно розглядаючи стіни. Затримався поряд із черепом з кістками, посміхнувся і рушив далі. Між другим і третім поверхом скинув з голови каптур і за кілька секунд зупинився навпроти дверей до квартири номер п’ять. Якийсь час постояв біля них, немов услухаючись у звуки, потім відкрив їх і ввійшов у квартиру.

Чоловік, не роздягаючись, зайшов до кімнати, сів у крісло. Поклав свій згорток на коліна і сидів так деякий час із заплющеними очима. Потім встав, підійшов до вікна і подивився на порожній двір. Ворона, яка пролітала повз, повернула в його бік голову, і чоловік якимось дивним чином побачив своє відображення в її чорному оці.

Він поволі відтягнув килим вбік, і, підчепивши ніг­тем дощечку паркету, підняв її. Вона легко піддалася і вийнялась. Чоловік повторив те саме ще з кількома наступними, і, отримавши достатньо великий отвір, вклав у нього свій згорток і акуратно заклав дощечки на місце, відновлюючи цілісність паркету. Накрив килимом і повернув кімнату до колишнього порядку.

Зробивши це, чоловік підійшов до дзеркала, впевнено кивнув сам собі і рушив до виходу. Раптом зупинився, повернувся до вікна і намалював на ньому серце. Охопив його контури в повітрі долонями і поцілував. Потім накинув на голову каптур, повернувся в коридор, вийшов з квартири, збіг східцями, перетнув двір і зник.

Велика чорна ворона приземлилася в центрі двору, оглянулася, побачила крихти хліба і, нервово озираючись на всі боки у пошуках небезпеки, склювала їх. Переконавшись, що більше нічого їстівного тут не знайде, змахнула крилами і полетіла.

***

Великі клапті снігу фарбували Київ у білий колір. Спря­мований пензлем небесного художника, сніг поволі спускався, вишукуючи непофарбовані ділянки і темні плями. Він приховував кинуті на асфальт недопалки, уламки скла, клапті паперу, — сніг не міг очистити, лише показати, якою може бути чистота.

До снігу ставилися по-різному. Хтось набирав його пригорщами, підкидав угору і чекав, коли він опуститься вниз, впаде на голову, розтане і скотиться тонкими струмочками по обличчю. Хтось обережно ступав слизьким утоптаним снігом, перевіряв свою рівновагу перед кожним новим кроком і балансував руками для надійності. Хтось сердито бив по снігу підборами, поправляв шалик, діставав з кишені зім’ятий носовик, шумно сякався і обурювався тим, що сніг взагалі існує і заважає жити. А хтось не зважав, залишався байдужим. Сніг? То й що.

Двері старого будинку дореволюційної побудови на розі Червоноармійської та Димитрова прочинилися, і вистромилось гумове колесо інвалідного візка. Чоловіча рука штовхала двері вперед, іншою рукою, мабуть, крутячи колесо і просуваючи візок на нові сантиметри. Нарешті йому вдалося виїхати на бетонний майданчик, укритий утрамбованим снігом. Здавалося, колеса не зможуть затриматися на ньому і за інерцією рушать далі. Однак іззаду його притримала тонка, але несподівано сильна, жіноча рука.

Жінка допомогла спустити візок зі сходинки, нахи­лилася до чоловіка і м’яко доторкнулась до його щоки вустами. Він підніс руку до місця її поцілунку і сказав:

— Забув поголитися.

— Нічого, — відповіла вона.

— Дай мені снігу.

Вона зачерпнула сніг руками і передала йому. Чоловік почав ліпити з

1 ... 71 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лише секунда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лише секунда"