Читати книгу - "Блогерка для бандита, Джулія Рейвен"

— Тобі подобається? — коротко запитав він.

— Що? — не відразу зрозуміла, про що Діма питає.

— Сукня, Злат, — усміхнувся він, невагомо торкаючись пальцями моєї талії. — Подобається?

— Так... дуже...

— Ми її беремо, — звернувся він вже до весільної організаторки. — І фату, і все інше. Чи ще щось потрібно? — Діма повернув погляд на мене. — Кажи, не соромся.

— Н-ні, наче вже все обрали... — промимрила я, відчуваючи ніяковість. — Але, Дім, — я знизила голос до шепоту, — це занадто дорого. Невиправдано дорого.

— Дозволь мені самому вирішувати, що дорого, а що ні, — в тон відповів мені Діма і жестом показав організаторці, щоб вона все порахувала. — Міша, заплати, — кинув він убік, і помічник, який з'явився казна-звідки, попрямував до жінки.

— Але… — я спробувала обуритися, тільки Діма не дав закінчити. Він підхопив мене на руки й під мій обурений писк поніс по сходах.

— Тренуєшся? — з нервовим смішком глузувала з нього, відчуваючи, як він впевнено несе мене нагору. Навіть не зморщився, ніби я нічого не важу.

— Надто легко, — Діма гмикнув і відразу ж суворо повторив настанови сестри. — Тебе треба відгодувати. Ти дуже схудла після хвороби.

Я нічого не відповіла. Закусила нижню губу і намагалася не виказати внутрішньої радості від його турботи. Ось він, мій Дімка Серебряков, якого я щиро кохала. І який, впевнена, кохав мене.