Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Б’юсь об заклад, моя?, Рошаль Шантьє 📚 - Українською

Читати книгу - "Б’юсь об заклад, моя?, Рошаль Шантьє"

372
0
16.10.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Б’юсь об заклад, моя?" автора Рошаль Шантьє. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 87
Перейти на сторінку:
Розділ 39

Спільна вечеря з Вітровим скасувалась і була перенесена на невизначену дату, тому він просто відвозить мене додому, заборонивши повертатися одній. Відпиралася у листуванні, сидячи на лекції Кожедуба. Не те, щоб я вважала, що мені не потрібна логіка, але з Макаром мені цікавіше, ніж з Валерієм Валерійовичем.

Незабаром у Макара день народження, йому виповнюється двадцять чотири. Відзначає у своїй квартирі і мій похід до нього в гості на свято об'єднаний із першим візитом до його житла.

— Я відвезу тебе додому опісля, — обіцяє він, заводячи машину, коли після закінчення пари я швидко-швидко втекла східцями, щоб скоріше пірнути в його обійми.

Потреба в ньому зростає з кожним днем і мені це зовсім не здається дивним. Навпаки, я прагну цього і мене ніц не бентежить. Мені двадцять один, я готова до закоханості і дуже їй рада. Ніхто не цікавив мене раніше, ні до кого я не відчувала і дещиці того, що відчуваю зараз. Навіщо відмовляти собі, якщо я знаю, що він той самий?

— Звісно, я приїду, — кидаю багатозначний погляд у його бік. Цікаво, чи він помітив?

Дідько... Ніколи не була кішкою, але зараз виразно відчуваю, як випускаю кігтики у передчутті.

Сьогодні Таї не було на парах. З Марком вони поїхали до старших Аланьєвих, тому днями ми йдемо обирати подарунок для Вітрова, а потім я залишуся в неї з ночівлею, щоб обговорювати новини за келихом вина. Я скучила за нашими посиденьками і з нетерпінням чекаю дівич вечора.

Екран мобільного телефону Вітрова спалахує тим самим ім'ям, яке раз у раз знаком питання літає між нами. Він стомлено прикриває очі та скидає дзвінок.

— Макаре, ви зараз бачитеся з Даяною? — хотіла б, щоб мої слова звучали обережно та неемоційно, але ні.

 — Так, — бачу, як напружуються щелепи, — але це нічого не означає, Аріно.

Нічого не відповідаю. Просто киваю, бо хочу вірити, а вигадувати бажання не маю. Але вдавати, що мені все це байдуже не збираюся. Настрій помітно псується. Мені дуже хочеться запитати, які такі справи змушують його телефонувати і зустрічатися з Даяною, але я не хочу мати вигляд ревнивої жінки.

Адже у нас все добре, дійсно?

Коли БМВ паркується біля вже наново пофарбованого паркану, наважуюсь і, повернувшись до нього, все-таки кажу:

— Макаре, я не хочу здаватися нетямущою, але гризти себе здогадками мені теж не подобається. Просто відповідай чесно. Чому ви разом так часто? Що вас пов'язує?

Я допитливо дивлюсь у його очі, а він не повертає голови. Сильніше стискає шкіряне кермо і мені здається, я чую, як скрипить зубами. Чудове прощання! Впевнена, що моє обличчя змінюється: я опускаю очі вниз, піджимаю губи, піднімаю брови, проводжу по лобі пальцями лівої руки. Я засмучена. І майже впевнена, що відповіді не буде.

Не вважаю за потрібне прощатися. На видиху беруся за ручку і звук дверей, що відчиняються, ніби приводить Макара до тями. Він хапає за ліву долоню, що хвилиною раніше знайшла ручки сумки і тягне на себе.

— Ти важлива для мене, Рішо. Навіть не уявляєш наскільки. Я без тебе не зможу вже, — обхоплює моє обличчя долонями, розвернувшись до мене корпусом, — Нічого з того, що було раніше, не має значення, чуєш? Тепер усе по-іншому. Ти моя! — шепоче він у якомусь забутті, а я нічого не розумію.

Я ж не маю сумніву в ньому, просто хочу знати все до кінця. Його слова знову розтоплюють мою душу, наче вершкове масло, заспокоюючи ниюче серце, але розум підказує, що відповіді на свої запитання я так і не отримала.

— Я вірю тобі. Вірю, — шепочу в пориві і кладу руки на його шию в спробі заспокоїти, — я просто хочу знати більше, бо відчуваю те саме до тебе, Макаре. Скажи мені правду, скажи. Що між вами? Ви… буваєте разом?

Його обличчя викривлюється на останньому запитанні, а я голосно видихаю. Виявляється, не дихала в очікуванні. Треба ж таке.

— Думаєш, я зраджую тобі? — фиркає він, відпускаючи мене і відкидаючись на сидіння. — Звісно ні!

— Може, для тебе це не зрада, Макаре… — бурмочу, переводячи погляд нагору.

— Чому? Вважаєш перед тим, як забрати тебе з пари, я її в машині... — він не домовляє, але дивиться на мене впритул. Не хочу це продовжувати. На душі стало гидко, а я замість того, щоб піти, сиджу, розглядаючи шов біля шиї на його блакитній футболці. — Для мене будь-яка близькість – зрада. Якби ти була з кимось – то це була б зрада! Дізнаюся, що ти з кимось хоч би цілувалася, Аріно, я його розірву. — Його тон абсолютно спокійний, от тільки це звучить настільки холодно і відчужено, ніби я його втрачаю.

— Такі стосунки не для мене. Я не люблю сидіти на двох стільцях одразу, — відвертаюся до вікна. Як він міг взагалі таке подумати?!

— Радий, що в цьому питанні ми маємо однакове мислення. Тоді що тебе так непокоїть?

— Те, що вона часто поряд із тобою. Адже у вас якісь справи, так? Якщо я маю спитати прямо, спитаю: які справи вас пов'язують, Макаре? І не починай про батьківський бізнес. Колеги моїх батьків теж мають дітей мого віку, але вони не обтяжують мене спілкуванням, — задираю підборіддя, приковуючи його поглядом.

Точніше, мені хотілося б цього, тільки Макар не інші і на мої погляди не реагує як всі інші.

— Є одна справа, Аріно, — ось знову я не Ріша, а Аріна, — вона тягнеться з початку навчального року. Я вирішу дуже скоро, і вони відчепляться від мене. Почекай ще зовсім трохи.

— Вони? Тобто справа не лише у Даяні? — нахмурюю брови.

— Просто довірся мені, прошу тебе. Просто почекай і все це закінчиться. Я обіцяю! — він кладе ліву руку на кермо, спираючись і зовсім не дивиться на мене. Він ніби собі обіцяє. Наче щось мучить його, але я не в змозі дізнатися, що саме.

— Я хочу допомогти, Макаре, — шепочу, намагаюся ще пробитися. Адже я прийму все, що завгодно. Все, що є у ньому.

— Просто будь поряд, Рішо. Просто будь зі мною, — його голос знову стає м'якшим.

Руки Макара згрібають мене в оберемок і притягують до себе. Мені не дуже зручно, але чуючи, як глибоко він дихає в моє волосся, відчуваю, як спокійніше б'ється його серце і готова терпіти незручну позу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 69 70 71 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Б’юсь об заклад, моя?, Рошаль Шантьє», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Б’юсь об заклад, моя?, Рошаль Шантьє"