Читати книгу - "Війна з Росією"

Буш знав, що на мілководді дуже важко помітити ворожий підводний човен. До того ж перепади температури та солоності вод Балтійського моря на різній глибині теж серйозно ускладнюють гідролокацію. А отже, субмарини ворога матимуть перевагу. Нарборо знав це все не гірше за Буша. Тут нічого було обговорювати. Раптом тишу в командному пункті порушив голос командира поста бойового управління зброєю:

— «Сміливий» повідомляє про субмарину, можливо це човен класу «Кіло», 54 градуси, 25 мінут, 23,898 секунди східної довготи, 14 градусів, 24 мінути, 35,280 секунди північної широти. Рухається до нас у напрямку 26,75 градуса, відстань 10,234 морської милі.

— Дізнайтесь у «Сміливого», яких заходів вжито, — наказав Нарборо.

— Я щойно розмовляв із ними. «Сміливий» підняв у повітря протичовновий гелікоптер «Мерлін». Гідролокатор у «Сміливого» працює, він стежить за пересуванням підводного човна.

Буш швидко обмірковував, чим це загрожує. Швидкість зануреного підводного човна «Кіло» 17 вузлів. Діапазон враження його універсальних глибоководних самонавідних торпед з акустично активною системою наведення по кільватерному сліду корабля-цілі та 200-кілограмовою боєголовкою становить 22 морські милі. Отже, «Кіло» вже може випустити торпеду по «Королеві Єлизаветі». Втім, якщо капітан субмарини справді професіонал, то він спочатку захоче отримати візуальний контакт із ціллю з відстані близько 9000 метрів, що умовно дорівнює п’яти морським милям. Таким чином, ймовірну атаку на «Королеву Єлизавету» може бути здійснено приблизно за тридцять п’ять хвилин, якщо, звісно, росіяни мають намір це зробити.

«Як, чорт забирай, ця субмарина змогла так близько до нас підкрастися, і чому ніхто її вчасно не помітив?» — мав би подумати Буш, шокований таким поворотом подій, однак відповідь була очевидною: «Ми самі себе подали росіянам на тарілочці, адже не мали необхідного протичовнового ескорту!»

Буш кинув погляд у бік Нарборо. Крізь вузький розріз його балаклави старпом побачив у світло-блакитних очах капітана справжній страх. Однак лише на мить. Нарборо різко вхопив мікрофон і швидко почав віддавати команди:

— Начальнику вахти — загроза ураження номер один, стан «Зулу». Керманичу — негайно розпочати зиґзаґи на максимальній швидкості. Це завадить ворогу прицілитися. Потім раптово сповільнитися до п’яти вузлів — так він не зможе нас почути. Наказати гелікоптеру «Мерлін» скинути гідролокаційний буй між нами та субмариною. А тепер... Старпоме, я залишаюся тут, щоб захистити корабель. А ви йдіть на капітанський місток.

— Так точно, сер. — Буш віддав честь і миттю залишив командний пункт.

09:35, субота, 27 травня 2017 року Пункт управління, субмарина класу «Кіло»,

«Краснокам’янськ», Балтійське море

Капітан другого рангу військово-морських сил Росії Олександр Іванович Чернавін стояв у затемненій кабіні управління підводного човна класу «Кіло» «Краснока-м’янськ». Зліва від нього, в тісному приміщенні, у світлі моніторів розташувався особовий склад. За пультом управління судном перебували керманичі горизонтальної тяги, що відповідали за занурення чи спливання на поверхню. Ними керував офіцер з управління горизонтальною тягою. Позаду стояв начальник вахти. По праву руку від Олександра Івановича розмістились оператори, у розпорядженні яких був як пасивний, так і активний гідролокатори. Вони пильно стежили за рухом об’єктів, прислухаючись до шуму від гвинтів та від корпусу, що розсікає воду. Позаду Чернавіна стояв його перший заступник, старший помічник командира судна.

У пункті управління було доволі тепло. Відчувався запах чоловічого поту — нормальне явище для підводного човна, який вже кілька днів перебуває в морі. Чернавін, як і решта екіпажу, був одягнений в уніформу синього кольору: вогнетривкі бавовняні штани, кросівки, вицвіла від віку й просочена потом тільняшка — смугаста біло-синя футболка з довгими рукавами, що залишилась у спадок ще від царського флоту. Цей елемент уніформи користувався популярністю серед вояків-підводників військово-морського флоту Росії і вважався ознакою елітних збройних сил.

В пункті управління стояла тиша. Чернавін намагався приборкати різкий наплив адреналіну. Професійний підводник у такій ситуації повинен зберігати холоднокровність і ясний розум, щоб бути спроможним із математичною точністю розрахувати свої шанси на успіх, наче граючи в шахи із п’ятьма суперниками одночасно. Інакше й бути не може, якщо він і його команда хочуть залишитись живими після виконання завдання.

Трохи згодом Чернавін матиме коротку мить, щоб побачити ціль через невеличкий командирський перископ, однак зараз потрібно уявити її на поверхні води без безпосереднього візуального контакту. Далі він повинен зрозуміти, що конкретно відбувається на поверхні моря, і, коли з’явиться шанс підняти перископ, заздалегідь знати, куди дивитися, щоб не гаяти час дарма. Більш того, на той момент потрібно знати, що саме можна буде побачити в окулярі перископа. Мінімізація часу перебування невеличкої головки перископа над водою — головна умова убезпечення човна і команди, інакше перископ засічуть радари ворога або пильний погляд його дозорних.

Якщо Чернавін і хвилювався, то тільки через те, що його «Краснокам’янськ» зараз перебував у зоні торпедного ураження з чимось настільки великим, чого він раніше ніколи в житті на бачив, більшого навіть за величезні кораблі російського військово-морського флоту, з якими зустрічався на навчаннях. Досвідчений оператор гідролокатора російського підводного човна був у скрутному становищі, адже він зазвичай повинен ввести в систему тип і клас корабля, а ще краще — і його назву. У росіян за роки спостережень за військово-морським флотом НАТО зібралась чимала база характеристик їхніх човнів. Російські моряки вивчали всі параметри кораблів НАТО, із рівнем шуму включно. Однак «Королева Єлизавета» — нове судно, і його характеристик у російській базі ще не було.

«Якщо я програю, керівництво військово-морського флоту мені цього не пробачить, особливо після стількох зусиль і часу, витраченого на моє навчання», — думав він.

Чернавін був реалістом — типовим продуктом виховання в сім’ї колгоспника з підмосковного села. На мить він відчув, що це доля. Все відбувалось, як у романах, що їх він полюбляв читати. Схоже було на те, що все його життя складалося таким чином, щоб він опинився саме в цьому місці й саме в цей час. У школі Чернавін навчався на «відмінно», та найкраще йому давалися математика та фізика, тому вирішив поступати до Академії військово-морських сил. Настали сумні й похмурі дев’яності, після розпаду Радянського Союзу всюди панувала розруха. Чернавін розпочав службу на Північному флоті, коли в Мурманську ржавіли підводні човни, які раніше були гордістю військово-морського флоту, а тепер стали