Читати книгу - "Найкраще в мені"

Перед тим як піти, лікар сказав їм, що такі операції тривають години, можливо, все закінчиться вже після опівночі, та вона хотіла, щоб їм сповістили бодай щось до того часу. Вона потребувала пояснень — нормальних, зрозумілих, детальних пояснень, але насправді їй більш за все було треба, щоби хтось обійняв її й пообіцяв, що з її хлопчиком — нехай він вже майже мужчина — все буде гаразд.

* * *

Ейбі стояв посеред кімнати Кенді, стиснувши губи в одну пряму вузьку лінію. Так-так-та-а-ак. Шафа порожня. Комод порожній. Срана тумбочка у ванній — і та порожня.

Звісно, вона не відповідала на дзвінки — надто заклопотана була, коли речі збирала. А коли відповіла-таки? Як же ж вона забулася поділитися своїми планчиками про втечу з міста?

Але Ейбі Коула ще ніхто просто так не кидав. Ніхто.

А якщо справа в тому її новому приятелі? А якщо вони вирішили втекти разом?

Він прожогом вискочив надвір крізь вибиті двері. Оббігши будинок і зрозумівши, що треба опинитися у «Тайдвотері» негайно, він вскочив за кермо.

Сьогодні він дечого навчить і Кенді, і її молоденького дружка. Обох навчить. І цього уроку вони точно не забудуть ніколи.

20

Такої темної ночі Довсон ще не бачив. Місяця не було, зорі ледве палахкотіли у безкінечному чорному небі.

Він вже майже дістався до Орієнтала, і передчуття, що він от-от зробить якусь страшну помилку, повертаючись сюди, не давало йому спокою. Щоби доїхати до Така, йому треба буде проїхати місто з кінця в кінець, і він розумів, що брати можуть влаштувати засідку, де завгодно.

Просто перед ним був вигин дороги, на якому колись давно його життя безповоротно змінилося. У небі над кронами дерев, що затуляли поворот, він уже бачив віяло міських вогнів. Якщо вже передумувати, то просто зараз.

Він несвідомо відпустив газ, і коли авто сповільнило хід, Довсон знов відчув, наче за ним хтось стежить.

* * *

Ейбі міцно тримався за кермо, з ревом скеровуючи пікап в напрямку бару. На крутих поворотах його заносило, і тоді ревіння двигуна заглушував вереск шин, як-от перед в’їздом на стоянку «Тайдвотера», де він запаркувався на місці для інвалідів, різко вдаривши по гальмах. Тепер навіть Тед подавав ознаки життя — вперше після неподобства зі «Стінґреєм» — і салоні авто панувала атмосфера очікування насильства.

Вони ледве устигли повністю спинитися, та Ейбі вже вискочив з пікапа, а зразу за ним і Тед. Ейбі в голові не влізалося, як це Кенді вистачило клепки брехати йому. Очевидно, вона давно планувала свою тихеньку втечу і вважала, що він не здогадається. Час був навчити її, хто тут встановлює правила. Бо, Кенді, солоденька, правила встановлюєш явно не ти.

Рубаючи до входу в бар, Ейбі помітив, що кабріолета Кенді на стоянці не було, а це означало, що вона поставила його деінде. Може, коло дому якогось пацанчика. Певно, глузувала з Ейбі за його спиною, обоє глузували. Він легко уявив, як вона сміється, як називає його дурнем, і від цієї думки йому схотілося винести двері бару разом з одвірками, навести на неї пістолета й тиснути на гачок, доки набої не скінчаться.

Але так він не вчинить. О, ні. Бо спершу треба провчити її. Треба дати їй зрозуміти, що відбувається. Вона мала зрозуміти, що правила встановлює він.

Тед несподівано добре стояв на ногах. Він був практично у захваті від того, що має трапитися. Крізь двері чулося, як грав музичний автомат, і неонова вивіска з назвою бару заливала їхні обличчя червонявим світлом.

Ейбі кивнув Тедові й заніс ногу, щоби з розмаху розчахнути двері.

* * *

Довсон тепер їхав поволі, авто ледве повзло, і кожне нервове закінчення у його тілі налаштувалося на сприйняття найменших подразників. Вдалині він бачив вогні Орієнтала. Несподівано його охопило відчуття дежавю — наче він вже знав, що станеться, й не мав можливості якось цьому запобігти — як би цього не хотів.

Довсон нахилився до керма. Зіщулившись, він міг роздивитися магазин, повз який пробігав одного ранку. Шпиль Першої баптистської церкви, освітлений навколишніми вогнями, здавалося, висів у височині над діловим кварталом. Галогенові лампи ліхтарів заливали асфальт моторошним білим світлом, нав’язуючи відчуття, що коли зараз він рушить до Така, то може не повернутися звідти живим. Зорі, які він бачив до того, щезли, і небо над містом набуло нереального чорного кольору. Попереду, справа від дороги, притулилася низенька споруда, яка замінила собою дерева просто посередині останнього повороту шосе перед в’їздом до міста.

Довсон уважно роздивлявся навколо, чекаючи на… щось. Майже одразу його передчуття справдилися — щось промайнуло, мерехтнуло справа від водійських дверей.

Ось він, стоїть, ледве освітлений фарами, на порослому травою узбіччі. Темноволосий чоловік.

Привид.

* * *

Усе сталося так швидко, що Алан нічого не встиг усвідомити.

Ось він теревенить з Кенді — чи принаймні намагається — а вона виймає для нього з холодильника ще одне пиво, аж раптом двері бару розчахуються з такою силою, що верхні їхні частини зірвало з завіс.

Алан не встиг і сіпнутися, а от Кенді зреагувала моментально: впізнавання промайнуло її обличчям, і, коротко матюкнувшись, вона впустила пляшку, яку саме тримала на півдорозі до Алана.

Коли пляшка упала на бетонну підлогу, Кенді вже встигла розвернутися всім тілом й з істеричним вереском побігти десь за шинквас.

У нього за спиною, розкочуючи луну по стінах, хтось ревів:

— ТИ СЕБЕ ЗА КОГО МАЄШ, СТЕРВО?!

Алан увесь зіщулився, коли Кенді вже зникала за поворотом до кабінету адміністратора. Алан бував тут достатньо часто, аби знати, що двері в кабінеті адміністратора були укріплені сталевими пластинами й зачинялася на засуви, бо там стояв сейф. Він бачив, як Ейбі кинувся повз нього за Кенді просто через шинквас, намагаючись вхопити її за біляве волосся. Ейбі теж розумів, куди вона прямує.

— О НІ, КУРВО, НЕ ВТЕЧЕШ!

Кенді нажахано глянула через плече, перед тим як вхопитися