Читати книгу - "Нічний черговий"

Розмова за нашим столом торкалась усього потроху: розповідали звичні для таких місць анекдоти про поламані ноги, критикували вистави паризьких, лондонських і нью-йоркських театрів, обговорювали нові фільми. Звідусіль чулися різні мови — товариство було інтернаціональне.

Я не бачив жодної п'єси й більшості фільмів, про які говорилося, тому мовчав, час від часу перешіптуючись з Юніс, яка, знаючи всі театри Лондона і Парижа, сміливо й дотепно характеризувала їх. До її думки всі уважно прислухалися. Лілі сиділа за іншим столиком, отже, Юніс мала більшу свободу і була впевненіша в собі. Виявилося, що свого часу вона хотіла стати акторкою і навіть навчалася в Королівській академії драматичного мистецтва. Дівчина викликала в мене дедалі більшу зацікавленість. Якщо вона не розповіла мені досі про такий важливий факт у її житті, скільки ще цікавого зможу я дізнатися про неї?

Під час десерту, на який подали лимонний шербет у шампанському, розмова звернула на політику. (Я потай підрахував, що вечеря обійшлася господарям щонайменше в дві тисячі доларів, але потім мені стало соромно своїх думок.) З чоловіків за нашим столиком сиділи гладкий американець років п'ятдесяти, який очолював страхову компанію, французький мистецтвознавець з гострою темною борідкою і кремезний англійський банкір. Усі три джентльмени спокійним тоном, але досить гостро засуджували уряди власних країн.

Я весь час мовчав і тільки кивав головою на знак згоди з їхніми словами, показуючи, ніби і я тут не зайвий. Я боявся говорити, щоб якимсь необережним словом не виказати, що я зайда з нижчих класів, який, на їхню думку, мабуть, може уособлювати собою революцію.

Після вечері у великому залі на першому поверсі почалися танці. Юніс, яка страшенно любила танцювати, літала від одного кавалера до іншого, а я стояв біля бару, пив, поглядав на годинник і почував себе нещасним і приниженим. Я ніколи не вмів добре танцювати, не полюбляв подібних розваг і тим більше не хотів соромитись перед цими людьми, які кружляли по залу так, ніби вивчали наймодніші танці у спеціальних школах. Я вже збирався непомітно вислизнути звідти й податись до свого готелю, коли Юніс покинула партнера й підійшла до мене.

— Ніжне Серце,— сказала вона милим голоском.— Вам, я бачу, не дуже весело?

— Не дуже.

— Вибачте мені. Може, підемо додому?

— Я саме збирався. Але вас це ні до чого не зобов'язує.

— Не вдавайте з себе жертву, Ніжне Серце. Ненавиджу жертви. До того ж я вже натанцювалася донесхочу.— Вона взяла мене за руку.— Ходімо.— І повела із залу, тримаючись далі від Лілі. Потім ми вдяглися й пішли, ні з ким не попрощавшись.

Ми йшли засніженою стежкою, ніч була холодна, і сніг рипів під ногами. Відійшовши ярдів двісті, коли замок позад нас обернувся на маленький вогник серед ночі, ми несподівано для себе зупинилися, поглянули одне на одного й поцілувалися. Один раз. Потім не кваплячись побрели до готелю.

Взяли ключі й піднялися ліфтом. Юніс мовчки вийшла на моєму поверсі. Потім повільно, ніби на параді, пішли по застеленому килимом коридору. Ми ніби хотіли надати урочистості кожній хвилині цього вечора.

Я відімкнув двері свого номера і пропустив Юніс уперед. Потім зайшов у маленький хол і ввімкнув світло.

— Боже! — скрикнула Юніс.

На великому ліжку, напівосвітлена лампою з холу, лежала Діді Уейлс. Вона спала. Зовсім гола. Її одяг був охайно складений на стільці, під яким стояли лижні черевики. Хоч би які вади були властиві її матері, проте охайності вона свою дитину навчила.

— Дозвольте мені вийти звідси,— прошепотіла Юніс, ніби злякавшись того, що може скоїтись, коли дівчина прокинеться.— Ця ваша мала...

— Юніс...— почав я у розпачі.

— На добраніч,— сказала вона.— Розважайтесь.— Тоді рвучко пройшла повз мене і вибігла з номера.

Я подивився на Діді. Її коси, розкидані на подушці, здіймалися від дихання. В неї була по-дитячому рожева шкіра, засмагла тільки на шиї і на обличчі. Діді мала невеличкі повні груди і сильні спортивні ноги дівчини-підлітка. Нігті на пальцях ніг були вкриті рожевим лаком. Вона спала, простигши руки вздовж тулуба. Якби ця дівчинка була хоч трохи вдягнена й не мала того педікюру, її можна було б малювати як живий образ незайманості і чистоти.

Але це була не картина. Це була жива шістнадцятирічна дівчина, чиї батьки, хай і формально, вважалися моїми приятелями. Тим часом наміри цієї голої школярки були не такі вже й безневинні. У мене виникло бажання тихенько втекти з номера й залишити її саму. Але замість цього я взяв пальто і вкрив ним Діді.

Це її збудило. Вона повільно розплющила очі й поглянула на мене, відкинувши пасмо з обличчя. Потім всміхнулась і стала схожа на десятирічну дитину.

— Чорт забирай, Діді,— обурився я,— чого вас тільки навчають у ваших школах?

— Навчають тікати серед ночі з гуртожитку через вікно,— відказала вона.— Я думала, що зроблю вам сюрприз.— Вона володіла своїм голосом набагато краще за мене.

— То ти зробила мені сюрприз?

— Хіба ви не вдоволені?

— Ні,— сказав я.— Звичайно, ні.

— Спробуймо здійснити мою ідею,— запропонувала вона,— і ви, можливо, зміните свою думку.

— Діді, будь ласка...

— Якщо вас відлякує моя незайманість,— мовила вона майже повчально,— можете не турбуватись. Я вже мала справу з чоловіком, причому він був набагато старший за вас. Один розбещений старий грек.

— Перестань,— владно сказав я.— Я хочу, щоб ти негайно встала з ліжка, вдяглася, пішла звідси і через те саме вікно повернулася в свій гуртожиток.

— А я певна, що ви цього не хочете! — заперечила вона спокійно.— Ви здіймаєте галас тільки тому, що знаєте мене з тринадцяти років. Але мені вже не тринадцять.

— Я добре знаю, скільки тобі років,— сказав я,— ти ще зовсім мала.

— Мене завжди дратує, коли люди думають, ніби я ще дитина! — Вона не поворухнулась, тільки знов поправила пасмо кіс.— Цікаво, а який вік вам найбільше пасував би? Двадцять, вісімнадцять?

—