Читати книгу - "Нічний черговий"

— А я була певна, що ви людина з достатнім досвідом у цій галузі.— Вона вклала в ці слова всю свою зневагу.— З такими чарівними жінками і своїм «ягуаром» ви могли б його набути.

— Ні,— відрубав я.— Я не маю достатнього досвіду в цій галузі. А тепер вставай і одягайся.

— Хіба я вам не подобаюсь? Мені казали, що я дуже зваблива. Знавці.

— Ти мені подобаєшся. І ти дуже зваблива, як ти кажеш. Але все це ні до чого.

— Половина хлопців у цьому місті хотіли б затягти мене до себе в ліжко. І чимало чоловіків, якщо вже бути відвертою до кінця.

— Я не маю щодо цього ніяких сумнівів. І все-таки забирайся звідси.

— Ви розмовляли зі мною куди більше, ніж десять хвилин, тому це не може бути для вас виправданням. А скільки ми з вами розмовляли ще тоді, у Вермонті. Чи ви цього вже не пам'ятаєте?

— Діді, це просто смішно,— сказав я наскільки міг твердо і рішуче.— Мені соромно за нас обох.

— У коханні немає нічого смішного.

— У коханні? — сердито перепитав я.

— Я закохалась у вас ще три роки тому...— Голос її затремтів, на очі набігли сльози.— А тепер, коли знов побачила вас, усе повернулося. Та ви, мабуть, надто старий і забагато бачили, щоб вірити в кохання.

— Дурниці.— Я вирішив вплинути на неї жорстокістю.— Просто в мене є свої правила.

— Яке жахливе слово! — Тепер вона вже відверто ридала.— Я не думала, що ви можете так говорити зі мною.

— Але я маю право розсердитись,— мовив я голосно,— а надто коли відчуваю, що потрапив у дурне становище. А тепер я і сердитий, і загнаний на слизьке.

— Мабуть, це піде вам на користь,— проказала вона крізь ридання.— Якщо я почну кричати, сюди збіжиться весь готель, і я скажу, що ви намагалися мене згвалтувати.

— Мила панночко, не верзіть нісенітниць.— Я встав, щоб набрати погрозливого вигляду.— До речі, коли я сюди заходив, зі мною був один мій друг...

— Друг! — вигукнула вона саркастично.— Одна з ваших старих шльондр.

— Не має значення. Але якщо ти щось таке утнеш, вона посвідчить, що ти вже була тут і спала гола на моєму ліжку. Це поставить усе на свої місця. Тобі доведеться ганебно тікати з цього міста.

— А я й рада буду поїхати звідси. Тільки ганьба впаде на вас, а не на мене.

Я зробив ще одну спробу:

— Діді, дитинко...

— Я вам не дитина. І ніколи мене так не називайте.

— Гаразд, я не називатиму тебе дитиною.— Я лагідно всміхнувся їй.— Діді, хочеш бути моїм другом?

— Ні. Я хочу бути вашою коханкою. Всі повинні мати те, чого вони хочуть,— заскиглила вона.— А мені не можна?

Я дав їй свій носовичок, щоб вона утерла очі. Діді висякалась. Я був радий, що двері замикаються на автоматичний замок, отже, ніхто не зможе зайти в кімнату і побачити нас. Було б марно пояснювати зараз Діді, що коли вона проживе скільки я, то знатиме, чи можуть усі мати те, чого хочуть.

— Сьогодні на горі ви мене поцілували,— схлипувала вона.— Навіщо ви це зробили?

— Поцілунки бувають різні,— спробував я пояснити.— Мені дуже шкода, якщо ти мене неправильно зрозуміла.

Раптом вона скинула моє пальто і сіла на ліжку. Тоді простягла до мене руки.

— Спробуйте поцілувати мене ще раз,— попросила крізь сльози.

Від несподіванки я відступив назад.

— Я йду звідси,— попередив я її.— Якщо ти ще будеш тут, коли я повернусь, я подзвоню до твоєї школи і попрошу, щоб по тебе прийшли.

Вона засміялася.

— Боягуз,— сказала вона уїдливо,— боягуз, боягуз...

Вона повторювала це слово, аж доки я похапцем вибіг з кімнати.

Я подався до бару. Мені треба було випити. На щастя, я не зустрів нікого із своїх знайомих. Умостившись на високому стільчику, я замислився, дивлячись у склянку. Я переконував себе у думці, що поводився з честю, адже жодний порядний чоловік не скористався б з незрілої пристрасті цієї бідолашної дитини. Але десь у глибині душі мені муляла думка про те, як усе обернулося б, якби Юніс не прийшла зі мною і не побачила Діді. Чи був би я зараз у барі? Чи все-таки залишився б у номері? Я мусив зізнатися, що Діді справді дуже приваблива дівчина. У моїй підсвідомості навіть майнула легенька тінь жалю за тим, що все склалося саме так. Цікаво, що вчинив би в подібній ситуації Майлз Фабіан? Мабуть, сказав би, посміхнувшись: «О, який приємний сюрприз!» І, подумавши, що в цьому році йому страшенно щастить, скочив би в ліжко? Напевно, так.

Я вирішив нічого йому не розповідати.

А Юніс? Мене кинуло в холодний піт від думки про те, як завтра за сніданком, коли ми зберемося всі разом, Юніс скаже: «А найцікавіше почалося, коли ми з Ніжним Серцем повернулися з прийому...»

Я допив склянку, розрахувався і пішов до виходу. В дверях зіткнувся з Лілі, що прямувала в бар з трьома чоловіками, які ніби щойно зійшли зі сторінок дорогого журналу мод: кожен з них був не менш як шести футів і чотирьох дюймів на зріст.

Я бачив, як на прийомі вона танцювала з одним із них. Так, сьогодні вона побила всі рекорди на якість своїх кавалерів. Побачивши мене, Лілі зупинилась.

— Я думала, ви пішли разом з Юніс.

— Так, ми пішли разом.

— А тепер ви один?

— Так.

Вона покрутила головою. В її очах з'явився насмішкуватий вираз.

— Хочете приєднатись до нас?

— Я не підходжу за зростом,— заперечив я.

Чоловіки засміялись, і їхній сміх луною відбився в пляшках над стойкою.

— Ви бачили Майлза? — спитала Лілі.

— Ні.

— Він збирався закінчити все до першої години. — Лілі знизала плечима.— Напевно, він так захопився, грабуючи того пентюха Слоуна, що забув про таке скромне створіння, як я. Вам сподобався прийом?

— Надзвичайно,— відповів я.

— Все було так, ніби ми побували десь у Техасі,— сказала вона якось двозначно.— То що, хлопці, вип'ємо?

— Я