Читати книгу - "Прокрастинація"

Просто будьте «достатньо хорошим» організатором. Питання організації — це те, що змушує багатьох організаторів (із СДУ чи без нього) зупинитися зі скрипом. Захопливе видовище — офіс з ідеальним порядком, прибраний дім, де готові вітати раптових гостей, чи бездоганний гараж на заздрість сусідам — може миттєво вибити вас із рівноваги, тож ви так і не перейдете до проектів, які дали би вам змогу працювати в такому офісі чи жити в такому будинку. Нед Галловелл запозичує поняття «достатньо хороша мати»[250], яке ввів психоаналітик Дональд Віннікотт, і застосовує його щодо організації: ви не мусите бути бездоганним; ви маєте бути лише достатньо хорошим, здійснювати рівно стільки організаційної роботи, скільки потрібно, щоб ваше життя йшло в міру добре. Тож замість витрачати (втрачати?) купу часу на пошук ідеальної системи організації та на намагання зрозуміти, як впровадити її так, щоб усе було бездоганно, упевніться, що у вас є де зберігати справді важливі речі і що ви маєте звички, за допомогою яких справляєтесь із цими справді важливими речами, а тоді не панікуйте, якщо у вас якийсь період часу завалений стіл.

Що у вас виходить добре? Незалежно від того, чи ви страждаєте від СДУ або ВД, чи ні, подумайте про свої сильні риси, про те, що вам вдається робити добре. Може, у вас добре розвинене креативне мислення? Може, ви гарно синтезуєте ідеї? Гарно розказуєте історії? Вмієте знаходити спільну мову з дітьми? Любите собак? Здатні знайти вихід із незнайомого місця без мапи? Подумайте і про те, що любите робити. Що надає вам сил і наповнює вас радістю? Коли ви танцюєте під старомодну музику? Коли граєте в теніс зі сильнішими суперниками? Коли приводите в компанію важливого клієнта? Коли випробовуєте нові рецепти і запрошуєте друзів у гості? Коли розмовляєте з людьми і вираховуєте, від чого в них з’являються іскри в очах? (Ми дуже любимо таке!) Хай що це, робіть це частіше. Знайдіть свої сильні риси і тримайтеся за них. Удосконалюйтесь у тому, що ви любите і що робите добре. Наповнюйте своє життя людьми та справами, які дарують вам радість, додають вам значущості, сенсу і зв’язку з великим світом, що вас оточує.

Як каже Галловелл, керувати СДУ (і прокрастинацією, додали би ми) — це не просто виявити, з чим у вас виникають проблеми, та зрозуміти, як дати із цим раду, — це ще й зрозуміти, як жити радісним життям.[251] Ми повністю з цим згідні.

17. І не тут, і не там

Прокрастинація і міжкультурний досвід

Якщо ви переїхали з однієї культури в іншу, то відчуваєте специфічний тиск, який може сприяти вашій прокрастинації. У цьому розділі ми розглядаємо питання щодо культурних змін і просимо вас подумати над тим, як ці питання стосуються вас. Ми також запропонуємо кілька додаткових рекомендацій, які можуть допомогти вам впоратись із тягарем прокрастинації.

Здійснюючи культурний зсув, люди можуть переїжджати з однієї країни до іншої. Вони можуть також переміщуватися з одного соціально-економічного чи освітнього класу в інший, як люди, котрі у своїй сім’ї чи спільноті були першими студентами коледжу, яких називають «студентами у першому поколінні». Ці зміни супроводжуються складними психологічними, соціальними й емоційними переживаннями, що створюють багато викликів. Деякі люди реагують на цей додатковий шар тиску і труднощів, прокрастинуючи й уникаючи переживань, які в майбутньому можуть їх засмучувати чи переповнювати.

Досвід іммігранта

Алєксєй, російський фізик, іммігрував до Сполучених Штатів десять років тому. Не в змозі знайти роботу за спеціальністю, він почав працювати дизайнером програмного забезпечення. Він незадоволений своєю роботою, але йому потрібен стабільний дохід, і йому важко отримати нову роботу, адже він конкурує з носіями мови, у яких налагоджені зв’язки зі студентських часів чи з попередніх робіт. Він скаржиться: «Ця робота не мотивує мене розвиватися, і це не те, чого я вчився. Мій начальник молодший від мене на двадцять років і знає значно менше за мене. Я не сприймаю цю роботу серйозно, тому я завжди спізнююсь». Алєксєй відчуває себе безсилим перед ситуацією на роботі, на яку впливає його статус іммігранта, а його прокрастинація відображає його невдоволення і викликає відчуття, наче він має якийсь важіль контролю.

Якщо ви іммігрант чи дитина іммігрантів, то ви є частиною великої хвилі міграції. В міру розвитку глобалізації все більше і більше людей переїжджають із однієї країни в іншу; 2006 року близько 200 млн людей уже щонайменше один рік жили за межами країни, де народилися.[252] Від 1980 до 2008 року кількість міжнародної робочої сили зросла вчетверо.[253] 2005 року кожен восьмий мешканець Сполучених Штатів був іммігрантом; очікується, що до 2050-го ця цифра зросте до рівня кожен п’ятий.[254] Сполучені Штати проходять через найбільшу хвилю імміграції у своїй історії. На відміну від попередніх імміграційних хвиль, ця приносить до наших берегів велику кількість людей з хорошою освітою. Між 1995 та 2005 роками іммігранти стали засновниками чи співзасновниками 25 % високотехнологічних компаній, а з 2000 року кількість іноземних випускників з інженерних, фізичних та математичних спеціальностей перевищує кількість випускників, які народились у США.[255] 2006 року Каліфорнійський університет виявив, що у 54 % з усіх студентів один із батьків народився в іншій країні, а в Каліфорнійському університеті в Берклі та Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі понад чверть студентів самі є іммігрантами.[256]

Хоча іммігранти можуть відчувати багато емоцій, але спільним їхнім переживанням є те, що вони залишили батьківщину.[257] Дехто тимчасово виїжджає з батьківщини — на навчання чи на роботу над певним проектом. Інші переїжджають назавжди і можуть більше ніколи не повернутися додому, хіба що погостювати. Одні люди покидають рідний дім добровільно, легально чи нелегально; інші — їдуть з дому зі страхом, як біженці, утікаючи від бідності або релігійних, етнічних чи політичних переслідувань.

Є сім’ї, які іммігрують разом повним складом; але найчастіше сім’ї розпадаються. Хоча деякі іммігранти мають хорошу освіту чи є вихідцями з економічно розвиненого середовища, та є такі, які знають лише бідність і приїжджають до нової країни з поганою освітою чи взагалі без освіти. Багато хто стикається з мовним бар’єром; усі змушені якось адаптуватися до нової культури з іншими суспільними нормами, іншими родинними традиціями, іншими очікуваннями щодо роботи та іншим ставленням до часу і пунктуальності.

Що ближчою в часі є фактична подія імміграції, то більше ви підганяєте себе під нову країну і культуру і то більший потенційний конфлікт між мовою, ритуалами й цінностями старої та нової країн. Незалежно від того, чи ви є іммігрантом, чи дитиною або внуком іммігрантів, питання пристосування, акультурації та асиміляції відіграють певну роль у вашому розумінні того, ким ви є, як ви ставитеся до життя, якій країні внутрішньо належите, як сприймаєте себе в контексті культури, де тепер живете й працюєте, також у