Читати книгу - "Майдан. Таємні файли"

Одесити проявили справжню марафонську дихалку — більше двох місяців після перемоги у Києві вони відстоювали своє місто, а коли зрештою перемогли — озирнулись і зрозуміли, що заразом захистили і всю Україну.

Костянтин Василець: «Саме події 2 травня і визначили долю Півдня. Одеса була лакмусовим папірцем — тут дали рішучу відповідь стихійно, без якихось домовленостей. Одесити вийшли, бо зрозуміли, що інакше буде „ДНР“. Одеса показала приклад проведення антитерористичної операції. Із нашого боку загинули двоє. Але люди, які мають сепарські погляди, тепер не висунуть носа з хати, бо буде боляче».

Але, на відміну від Одеси чи Харкова, роль невеличкого степового Херсона у російських сценаріях прописана не була. Його взагалі не планували помічати. Який іще Херсон?! Прищ на рівному місці дорогою з Криму до Одеси. Але місто стало кісткою поперек горла загарбників — плацдармом, з якого розгорнулася потужна лінія оборони, що не дала російським військам перейти адміністративний кордон Криму. Згадайте хоч одне повідомлення, що «тітушки» чи російські «туристи» захопили адмінбудівлі у Херсоні. Не згадаєте. Тому що такого ніколи не було.

Херсонський Майдан від початків не вирізнявся велелюдністю — зазвичай збиралося до 100 людей. Місцеві активісти збирали для Майдану у Києві речі та гроші.

Настя Войнаровська: «Херсонський Майдан не був численним, але люди щодня збирались. Якихось кривавих подій, як у інших регіонах, не було, хоча окремим активістам, як то Валя Крицак чи Стас Трошин, завдавали фізичної шкоди. Самооборона почала зароджуватися наприкінці січня — хлопці охороняли Майдан. Після того, як Янукович утік, люди зайшли до обладміністрації. Знаєте, які у нас в Херсоні люди — вони довго сидять, чекають, аж поки по-серйозному не припече. Напевне, то від того, що у нас багато сонячних днів, тому всі виплекані сонечком і розслаблені».

Звісно, було у місті й таке:

«У Херсоні активістці Євромайданів Валентині Крицак камінням розбили вікна у квартирі».

(УП, 15.01.2014)

Але про щось більше тогочасна преса не повідомляє. А от 22 лютого після кривавих подій у Києві на мітинг зібралося з півтори тисячі осіб і перш за все завалили пам'ятник Леніну.

«У Херсоні між активістами Євромайдану, Автомайдану, херсонської самооборони та „тітушками“ сталися сутички через повалення пам'ятників Леніну у Херсоні та Цюрупинську.

Про це „Українській правді“ повідомив місцевий активіст самооборони Павло.

„23 лютого активісти виїхали до Цюрупинська зносити пам'ятник Леніну. Тим часом до Херсона з Криму приїхали близько 60 „тітушок“, озброєних битками та ножами. До них приєдналися місцеві прихильники КПУ — близько 200 осіб, які охороняли залишки пам'ятника Леніну, який було повалено 22 лютого“, — зазначив Павло.

У ході протистояння кількох активістів було поранено — одному з місцевих депутатів від „Батьківщини“ розбили ніс, бійцю із самооборони побили машину, після чого намагалися напасти з ножем.

„За допомогою міліції йому вдалося відбитися, тяжко поранених наразі немає“, — уточнив Павло.

За його словами, загальна чисельність сил активістів самооборони Майдану там становить близько 100 осіб, „а на понеділок буде, певно, близько 300“. „Ми співпрацюємо з міліцією, коли ми вийшли до „тітушок“, вони почали організовано відступати та залишати місто. Їх супроводжувала міліція. Наразі Херсон патрулюють 50 активістів разом із міліцією — щоб запобігти провокаціям з боку „тітушок“, оскільки ми не знаємо, куди саме вони поїхали“, — додав активіст».

(УП, 23.02.2014)

Бачите, навіть «тітушок» владі доводилось імпортувати з Криму.

Настя Войнаровська: «У Херсоні немає великої кількості проросійськи налаштованих людей. Тому на антимайданівських мітингах були переважно заїжджі. Коли Леніна звалили, наступного дня зранку приїхали з Харкова антимайданівці, вони були озброєні. Тоді були сутички. Але їх прогнали. Тоді вже починалися події в Криму, до нас ішло багато людей, щоб у Херсоні не сталося так, як у Криму. Пізніше на основі самооборони Руслан Сторчеус сформував батальйон „Херсон“, і хоч він номінально був міліцейським, а ставлення у нашій країні до міліції, на жаль, не досить позитивне, особливо беручи до уваги події на Сході України, де головними зрадниками якраз і були міліціонери, та попри все це туди пішло багато людей, бо Руслан був справжнім лідером, харизматичним і сильним. На жаль, він трагічно загинув під Іловайськом, але назавжди лишиться у наших серцях, у серцях своїх побратимів, друзів, близьких і простих херсонців. 28 лютого, коли в Москві приймалися закони про введення військ в Україну, до обладміністрації почали приходити ще більше людей, і дівчатка теж почали приходити, щоб записатися до самооборони. Я тоді теж прийшла і сказала, що сидіти не можу, дайте хоч палицю, треба щось робити, бо просто сидіти не можу. Ініціатива і патріотизм були такі, що це можна порівняти з історіями про Холодний Яр — наші хлопці так само йшли захищати Україну, хоч у них нічого не було, хіба каска будівельна. Одного разу прийшов дідусь, йому довелося допомагати піднятися до будівлі ОДА — але він усе одно залишив свій телефон, щоб із ним зв'язалися коли що. На початку березня до адміністрації заходиш — вона вся заповнена людьми, хлопці чергували, готувались до різних поворотів подій. Певний час охороняли ще й міськраду, БТІ, їздили на кордон, стояли на блок-постах на в'їзді у місто у Дар'ївці та Чорнобаївці, у Цюрупинську, навіть в аеропорту певний час чергували».

Нам випало поспілкуватися з керівником самооборони Херсона Денисом Лошкарьовим на початку травня 2014 року. Денис провів нам докладну екскурсію облдержадміністрацією, розповів про систему чергувань, гарячу лінію, про те, що самооборона їздить на виклики разом із міліцією.

Настя Войнаровська: «Спочатку я різала канапки, годувала хлопців разом з іншими дівчатами і жінками. В якийсь момент вирішила, що нам потрібна інформаційна підтримка. Добре пам'ятаю той момент, то було десь одинадцята вечора, треба було працювати, але не було ноутбука. Розмістила невеличке оголошення на стіні в холі в ОДА, що потрібен ноутбук із модемом, і буквально за півгодини хтось уже приніс ноутбук. Потім створили прес-центр, я стала координатором. Сказати, що то була типова робота прес-центру громадської організації, не можна. Весь час приходили люди, телефон