Читати книгу - "Приховані гріхи, Світлана Литвиненко"

  Емілія давно схилялася до цього рішення і навіть на якийсь час пошкодувала, що не прийняла його раніше. Не поїхала з цього будинку та не знайшла іншої роботи. Як вона взагалі могла закохатися в одруженого чоловіка?  І як могла дозволити собі, щоб він закохався у неї? Але хіба це залежало від неї? Симпатія, закоханість, інтимне бажання до іншої людини виникає природно та поза межами логіки. Ніхто не може наказати собі у кого закохуватися, а кого проігнорувати. І Емілія у цьому переконалася. Вона думала, що кохала Олега, можливо, так і було, але не так глибоко не всією душею, як покохала Ігоря. Саме Ігор перевернув її уявлення про кохання, саме він змусив битися її серце у шаленому ритмі, саме він дав їй відчуття омріяного щастя.

  І найбільша її радість полягала в тому, що він її теж кохав, що її почуття були взаємними. Це усвідомлення і стало для неї найбільшим щастям. Але їм не бути разом. І та маленька надія, що спалахнула в глибині її душі з новою силою, коли вона дізналася про обман Каміли щодо Софійки згасла. Спершу Емілія сподівалася, що саме ця брехня стане причиною їхнього розлучення, а не вона. Та вчора Ема зрозуміла, що причиною може стати саме вона. Саме через неї Ігор та Каміла були готові розірвати шлюб і вона цього не могла допустити.

  Тому, коли всі полягали спати Емілія зібрала свої речі, але перед цим написала листа Ігорю. Вона написала, що кохає його і завжди буде кохати, збереже про нього найкращі спогади та подякувала йому за все. Попросила, щоб він не кидав свою родину, а помирився з дружиною та подбав про доньку. Написала, що сім’я повинна бути на першому місці. І що він не повинен відмовлятися від своєї сім’ї заради неї, навіть якщо її й кохав. Написала, що він повинен забути про неї, викинути з своїх думок та серця, принаймні хоч спробувати це зробити. І попросила не шукати її, бо це буде марно, попросила його дозволити їй розпочати нове життя.

  Цей лист Емілія писала майже цілу ніч розмірковуючи над кожним реченням. Вона зовсім не стулила очей. І вже аж перед світанком поклала листа в конверт, зібрала швидко речі, одяглася. Та в коридорі зупинилася перед кімнатою Софійки. Зайшла до неї та поцілувала сплячу дівчинку у лобика, поправила ковдру. Емілія любила Софійку і з нею їй було теж боляче розлучатися. Але вона зараз йде і заради неї, бо не хоче, щоб в першу чергу Софійка втратила свою сім’ю. Хай Каміла та Ігор їй і не біологічні батьки, але для неї вони тато і мама. Можливо Софійка колись і дізнається правду, але тоді вона буде вже дорослою і буде розуміти життя. Бо те, про що вчора  Каміла сказала дитині у вічі Софійка не сприйняла серйозно, не повірила. Але так і повинно бути, бо дівчинка ще зовсім мала.

  Емілія вірила в те, що щойно вона поїде, як все у цій родині повернеться на свої місця. Каміла ще трохи посердиться, а потім вгамується, заспокоїться і пробачить Ігорю усі його провини… гріхи так само як і він їй. І вони знову будуть жити щасливо як і жили раніше. А вона, Емілія зможе про себе подбати,  змусить себе забути Ігоря. Ема витерла сльози та пішла на кухню де в таку рань очікувала зустріти Нелю. Бо її робочий день починався з п’ятої ранку, адже треба було встигнути приготувати сніданок. Побачивши одягнену Ему з валізою у руках Неля запитала:

-Не передумала все-таки?

-Ні, моє рішення остаточне і, будь ласка, не треба мене знову відмовляти. Я не передумаю. Хотіла з тобою попрощатися та попросити, щоб ти віддала цього листа Ігорю щойно побачиш його, але тільки тоді коли він буде на одинці.

-Ти не сумнівайся, я обов’язково виконаю твоє прохання,- з сумом у голосі пообіцяла Неля.- Так ти точно сама не хочеш Ігорю все сказати у вічі?

-Я не зможу цього зробити. Бо, коли я це зроблю, то він мене не відпустить, не дозволить мені піти. Розумієш?- Ема застебнула пуховик.- Таксі вже чекає на мене. Дякую тобі Неля за все.

-Скажи куди ти поїдеш? До батьків?- стривожено запитала подруга.

-Я ще не вирішила, але до батьків не поїду. Ці два дні побуду ще у місті. Хочу все-таки побачити як виступатиме Софійка, я їй же обіцяла і свою обіцянку порушити не можу. Та про це нікому ні слова.

-Ти ж знаєш, що я вмію тримати язика за зубами могла б і не нагадувати,- Неля насупилася.

-Не ображайся,- Ема підійшла та обійняла подругу,- коли влаштуюся я тобі зателефоную. А ти себе бережи.

-І ти себе бережи та не забудь передзвонити.

-Я передзвоню,- і Емілія вийшла з кухні, а потім з будинку та хотіла обернутися, але передумала це робити, сіла до салону таксі, витерла на очах сльози.

  Таксі в якому їхала Ема доїхала до міста, а потім таксис звернувся до своєї пасажирки.

-Так ви вже надумали куди їхати?

-До найближчого найдешевшого готелю. Ви знаєте такий?- запитала Емілія у таксиста нагадуючи собі про те, що заощаджень у неї зовсім небагато.

-Знаю чудовий готель, і номера там недорогі й майже в центрі знаходиться.

  І ось, вже за годину Емілія зайшла до свого номера, який знаходився на третьому поверсі п’ятиповерхової будівлі. Номер був невеликий  в якому лише стояло ліжко, шафа та тумбочка. Дівчина скинула верхній одяг та лягла на ліжко. За вікнами почало світати, Емілія знала, що ось-ось Ігор прокинеться і Неля віддасть йому листа і він про все дізнається. Уявляючи як саме це буде відбуватися вона закрила очі й відразу задрімала, безсонна ніч дала про себе знати…

  У цей час Ігор читав листа, який написала для нього Емілія і який передала Неля, коли він зібрався підніматися сходами на другий поверх, але так і не зробив цього. Він повернувся до свого кабінету, попередньо попросивши Нелю принести йому каву. Ігор перечитав листа двічі, не бажаючи вірити в написане, не бажаючи зрозуміти її. Йому було боляче від того, що вона зважилася піти та залишити все як є. Вона відмовилася від нього, від його кохання. До кабінету увійшла Неля тримаючи у руках тацю на якій стояла чашечка свіжої кави.

-Неля скажи, як вона могла так вчинити зі мною?- Ігор засмучено відклав листа  у бік.- Скажи як?