Читати книгу - "Солодка цукерочка для боса , Вікторія Вецька"

Восьма записка, яка нагадувала мені про кохання, змусила моє серце застигнути. Чи справді я боявся цієї сили? Я ніколи не дозволяв собі думати про це. Я відтісняв свої емоції на задній план, відмовлявся від думок про те, що справжнє кохання може зламати бар’єри, які я сам же збудував. Проте Мар’яна своїм існуванням кликала мене до дії.

Виходячи з цього замкнутого кола, я відчув, що десь глибоко всередині мене зароджувалося бажання — бажання зрозуміти, хто я є насправді. Що, якщо я дозволю собі на мить скинути цей тягар контролю? Що, якщо я ризикну відкритися їй?

Я знову перечитав записки, розмірковуючи над ними. Можливо, настав час перестати ухилятися від почуттів і почати жити на повну. Я не знав, що чекало на мене далі, але відчував, що безсумнівно настала зміна. Моя холодна оболонка почала тріскати під тиском тих слів, які змушували мене переглядати своє ставлення до життя, любові і себе.

Я вирішив, що більше не можу ігнорувати ці почуття. Я зберуся з думками і врешті-решт розкрию цю таємницю, нехай вона буде як пекуче полум’я, що спалювало старі бар’єри, або як тепле світло, що освітлювало мою душу. Мар’яна — це не просто дівчина, це шанс на щось більше, ніж я коли-небудь міг уявити. І, можливо, саме вона стане тією, хто зламає мою броню.

Я відчув, як серце забилося швидше. Настав час діяти. Настав час змін. Скільки ще я буду ховатися за цією маскою холодності й сили? Скільки ще буду вдавати, ніби почуття до Мар’яни мене не торкають? Вона стала моїм найбільшим викликом і водночас єдиною слабкістю, яку я більше не можу ігнорувати.

Я звик контролювати все: людей, обставини, своє життя. Але поруч із нею цей контроль розсипався, як пісок крізь пальці. Вона змушував мене дивитися на себе без прикрас і бачити того, ким я не хочу бути. Я розумію, що змінюватися треба не через неї, а завдяки їй. Вона пробуджувала в мені щось, що я давно ховав — здатність бути людиною, а не просто силою.

Так, я усвідомив це запізно. Але, можливо, ще не все втрачено. Жодна влада, жоден трон, жоден успіх не варті того, що може дати її серце. І якщо мені доведеться кинути виклик самому собі, відмовитися від звичної холодності та безпомилковості, я готовий. Я маю стати іншим. Для неї. Для нас. Я бачу її перед собою — Мар’яна. Вона завжди була світлом, яке пробивалося крізь мій морок. Її усмішка — це щось більше, ніж просто рух губ. Це натяк на те, що життя може бути іншим, наповненим теплом і щирістю. Але чи зможу я знову завоювати її довіру, якщо одного разу вже відштовхнув її своєю холодністю?

Кожне її слово, кожен погляд нагадують мені, що вона заслуговувала на краще. Я бачив, як вона йшла від мене, несучи з собою частинку мого серця. І тепер, коли її поруч не було, я відчував цей вакуум, який залишився в моєму житті. Її відсутність стала для мене найгіршим покаранням.

Але я більше не хочу бути тим, хто втрачав. Зараз це не про гордість, не про перемогу — це про кохання. Тому я прийму її правила. Я відкладу свої звички, свій контроль. Я навчусь відчувати.

Я не знаю, чи вона ще готова дати мені шанс. Але я готовий боротися. За неї. За те, щоб вона побачила, що я не лише холодний і владний чоловік, а й той, хто може стати її опорою, її домом.

Тепер я знав: кохання — це не слабкість. Це сила, яка здатна змінити навіть найтемнішу душу. І якщо вона знову подивиться на мене з тією іскрою в очах, я більше ніколи не дам їй піти. Я пам’ятав той день, коли все зруйнував. Здавалося б, дрібниця — сказав холодне слово, не показав, що мені важливо. Але в її очах я побачив те, що переслідувало мене досі: біль. Вона чекала, що я зроблю крок назустріч, а я обрав холодність.

Тепер я знав, як це — втратити людину, яка значить для тебе все. І як це — прокидатися з порожнечею, яка з’їдала тебе зсередини. Той, хто думає, що влада може заповнити цю порожнечу, просто бреше сам собі.

Я стояв перед дзеркалом і бачив чужого чоловіка. Суворі риси, тверді очі — це лише оболонка, яка більше не мала сенсу. Що вона змогла побачити в мені? Як вона, така тепла, щира, добра, змогла знайти щось у людині, яка лише приховувала свої справжні почуття за маскою?

Я більше не можу вдавати. Моя маска розкололася. Вона повинна знати. Я повинен їй сказати. Сказати, що вона — не просто дівчина, яку я кохаю. Вона — мій порятунок.

***

Протягом минулих тижнів я намагався відкинути все те, що колись здавалося моєю невід’ємною частиною. Ці тижні змінили мене, а якщо щось і не встигло змінитися то я готовий був над цим працювати.  А ще мені вдалося розібратися з Харченком.

Мій план був холоднокровним і простим, майже витонченим у своїй бездоганності. Харченко завжди був надто самовпевнений, і я знав, що цей надмірний апетит до ризику стане його слабкістю. Але, щоб усе спрацювало, я створив  умови, де він сам затягнув себе в пастку.

Крок 1: Дослідження

Деталі — ось що визначає успіх. Я провів години, аналізуючи його фінансові звіти, зв’язки, найменші згадки про нього в корпоративних колах. Особливо мене цікавили його «сірі» угоди, ті, які він завуальовував під легальні інвестиції, хоча кожен, хто розуміється на ринку, бачив у них тіньову сторону. Моя мета була — знайти прогалини в цих операціях, слабкі місця, куди я міг нанести точковий удар.

Крок 2: Дезінформація

Мені не потрібно було діяти напряму — достатньо було підкинути кілька важливих «порад» через підставних осіб, із якими він мав справу. Я домовився з кількома впливовими людьми, щоб поширити інформацію про нові, нібито перспективні проєкти, у які нібито були зацікавлені великі інвестори. Харченко не міг втриматися від подібних «шансів». Він був впевнений, що все тримав під контролем, і не здогадувався, що цей «проєкт» — моя робота.