Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 2"

О распоряжениях, какие по предмету сему будут вами сделаны, и о последующем прошу ваше превосходительство уведомить меня безотлагательно»301.

Невдовзі М. Долгорукий особисто зустрівся з Т. Г. Шевченком. 16 січня Тарас Григорович, дотримуючись прийнятої тоді манери листування, – так би мовити, «на вищому рівні», – дякував князеві: «Ваше сиятельство соизволили, в пребывание своё в Петербурге, осчастливить меня дозволением поднести вам первые три эстампа издаваемой мною «Живописной Украйны»302.

20 жовтня предводитель відповів: «Отношение вашего сиятельства… я сообщил г. уездным предводителям дворянства для приглашения г. г. дворян к подписке на периодическое издание г. Шевченка… и просил их подписку на это издание проводить прямо от себя в канцелярию вашего сиятельства»303.

Громадськість дізнається про творчі плани Шевченка

Широка громадськість була ознайомлена з задумом і програмою «Живописной Украйны». Цим займалася тодішня преса, розраховуючи «мати зиск» від праці молодого талановитого митця. Перше відкрите повідомлення про творчі плани Т. Г. Шевченка надрукувала столична газета «Северная пчела»: «Назначение всех изящных искусств представлять взору или воображению красоты и ужасы природы, жизнь государств и быт частного человека, силу страстей и события, поражающие душу или наполняющие нас чувством тихим и безмятежным… Исполненный этого убеждения, известный и любимый поэт-живописец Т. Г. Шевченко решается приступить к изданию, названному им «Живописная Украйна».

Сюда войдут рисунки по следующим предметам:

1. Виды южной России, примечательные по красоте своей или по историческим событиям. Всё, что время пощадило от совершенного истребления: развалины замков, храмов, укрепления, курганы найдут здесь своё место.

2. Народный быт настоящего времени, обряды, обычаи, поверья, содержание народных песен и сказок, и

3. Важнейшие события, известные из бытописаний Южной России, начиная от оснований Киева, имевшие влияние на судьбу этого края. В сем последнем отношении г. Шевченко воспользовался сведениями, почерпнутыми им от известнейших учёных малороссиян: Буткова, Стороженко, Бодянского, Кулеша и пр. Эстампы гравированы будут на меди, шириною в 6 и высотою в 5 вершков. Первые четыре картины уже готовы и изображают:

4. Вид в Киеве, 2. Мирскую сходку, 3. Содержание известной сказки: Солдат и Смерть, 4. Приношение от трёх держав даров Богдану и украинскому народу в 1649 году. «Живописная Украйна» продаваться будет: в С. – Петербурге, …в Москве, …в Киеве, Харькове, Одессе и Варшаве»304.

Газетну рекламу підхопили губернатори на місцях та відповідні губернські предводителі.

Як бачимо, спершу неабияку майстерність початкуючого художника не могли не схвалювати й власті, сподіваючись використати у своїх інтересах появу мистецького зібрання «Живописная Украйна». Звідси первісна підтримка запланованого Шевченком періодичного видання «Живописная Украйна», що – за задумом Шевченка – мав складатися з офортів, які б наочно й переконливо розкривали перед громадськістю красу його рідної землі.

Між тим сама передплата розгорталася поволі. В середині листопада від «щедрот своїх» виділив Харківський університет. Його правління повідомило Т. Г. Шевченка: «Правление императорского Харьковского университета, желая приобрести издаваемую вами в картинах «Живописную Украйну», покорнейше просит ваше высокоблагородие, по выходе в свет сказанных картин, доставлять таковые в правление университета в двух экземплярах, за каковые издания следующие деньги будут к вам высылаемы, за картины сего года – по получении оных, а за продолжение издания, в следующие годы – по получении годового издания»305.

29 грудня 1844 р. керуючий справами канцелярії чернігівського, полтавського та харківського генерал-губернатора писав «Господину классному художнику, состоящему при Императорской Академии художеств Шевченку»: «Канцелярия, …препровождая при сём к вашему высокоблагородию 18 р. сер., покорнейше просит Вас, м(илостивый) г(осударь), выслать ей 6 экземпляров издаваемых Вами эстампов под названием «Живописная Украйна», для вручения оных г. г. подписчикам.

При сём канцелярия генерал-губернатора прилагает также у сего и билет, присланный от начальника Харьковской губернии на получение от вас второго выпуска изъяснённых эстампов»306. Ця інстанція продовжувала подальші замовлення на одержання Шевченкового видання. Відповідно у Полтавському облархіві зберігся аналогічний документ, датований 7 вересня 1846 р.307

Ще 6 – 7 травня 1844 р. Т. Г. Шевченко писав землякові, видатному вченому – засновникові вітчизняної славістики – О. М. Бодянському про свій первісний задум: «Ще ось що, чи я вам розказував, що я хочу рисовать нашу Украйну, коли не розказував, то слухайте. Я її нарисую в трьох книгах308, в першій будуть види, чи то по красі своїй, чи по історії прикметні, в другій теперішній людський бит, а в третій історію. Три естампи уже готові – Печерська, Київська криниця, Судна в селі рада і Дари Богданові й українському народові. У тім місяці пришлю в Москву з білетами на подписку. В год буде виходити 10-ть картин. На види і на людський бит тексти буду сам писать або Куліша проситиму, а на історію потурбуйтесь, будьте ласкаві, ви писати три листочки в год»309.

Визнаний майстер офорта гаряче й відповідально готуючись до роботи, діяльно брався за неї. Її зміст, природно, уточнювався. 29 червня 1844 р. Шевченко писав Бодянському: «Я рисую тепер Україну – і для історії прошу вашої помоги, я, здається, тойді вам розказував, як я думаю це зробить. Бачите, ось як. Нарисую види, які єсть на Україні, чи то історією, чи красотою прикметні, вдруге – як теперішній народ живе, втретє – як він жив і що виробляв; із теперішнього биту посилаю вам одну картину для штампу, а ще три будуть готові в августі, а в год будуть виходить 10-ть з текстом, а текст исторический будете ви компоновать, бо треба, бачте, по-нашому або так, як єсть в літописях. А ви як що-небудь начитаєте таке, що можна нарисовать, то зараз мені і розкажіть, а я й нарисую. Будкова і Стороженка я теж оцим турбую, а Грабовський буде мені польські штуки видавать, а Куліш буде компоновать текст для народного теперішнього биту, так отакуто я замісив лемішку, якби тільки добрі люди помогли домісить, а потім і виїсти. Будьте здорові, пишіть швидче, бо лаятиму»310.

Гарячі сподівання й невтішна дійсність

6 – 7 вересня Шевченко писав М. А. Цертелєву311 про труднощі, які доводилося долати йому, тяжко зайнятому задуманою великою працею: «Якби мені бог поміг докончить те, що я тепер зачав, то тойді склав би руки та й у домовину. Було б з мене: не забула б Україна мене мізерного. Та ось