Читати книгу - "Вода, павутина"

Мала Кравчиня тримала в руках прекрасну, розкішну сукню із перламутровим відблиском. Великі складки скупчилися, а коли Мала Кравчиня розвела руки, складки розтягнулися і сукня весело заграла. Прекрасно заграла. Усі підскочили, всі вереснули, всі заплескали.

Негайно влаштували пречудовий бал, прибуло багато женихів, запалили тисячі свічок, усі були збуджені, а музикантам наказали стихнути в момент, коли до зали увійде принцеса. У всезагальній тиші принцеса увійшла до зали, міцно стягаючи складки своєї дивовижної сукні. Зміряла поглядом своїх гостей, особливо женихів, тоді розвела руки і розтягнула розкішні складки… Ох! Замість радісної мелодії почувся страшний скрип, писк і гуркіт, наче сотня покришок вдарила об діряві каструлі, наче запищала сотня мишей, заскрекотіла сотня жаб і заревіла сотня ослів. Гості позатуляли долонями вуха, а женихи натовпилися біля виходу. Зневірені король і королева підняли руки, щоб схопитися за свої золоті корони, але їхні руки намацали діряві каструлі. І раптом серед того страшного скрипу і шуму почувся голосний сміх. Усі повернулися до місця, звідки він долинав. Там стояв молодий придворний і сміявся від усієї душі. За ним наважилися й інші, і в палаці створився невимовний шум і метушня, утікання і шипіння, в той час як принцеса, бажаючи заграти гарну мелодію, стягала і розтягала складки дивовижної перламутрової сукні. Шум і скрип, писк і крекіт ставали все нестерпнішими.

Мала Швачка зіщулилася біля дверей, доки не відчула чиєїсь руки. Коли підвела очі, побачила молодого придворного, який до неї посміхався.

Гості, женихи і придворні, всі до одного порозбігалися світ за очі і пізніше більшість із них стверджувала, що ніколи й не була в тому палаці, а тим паче не просила руки вередливої принцеси.

А принцеса, король і королева, грюкаючи тими дірявими каструлями на своїх дірявих головах і спотикаючись в пітьмі, цілу ніч шукали Малу Кравчиню, щоби помститися їй.

Подейкують, що вночі в палаці, що над містом, все ще гримотять великі каструлі і кришки, скрекочуть жаби, ревуть осли і скриплять старі двері.

Розповідають, що будь-який слід Малої Кравчині зник, що вродливий придворний забрав її в далекі краї, що вона й досі десь кроїть дивовижні пахучі і тремтливі сукні, вряди-годи шиє сукню, яка виграє мелодії, якщо її одягне добра істота. На честь справжнього імені Малої Швачки люди назвали її гармонікою.

Лише ти, я і той чорний кіт, який вискочив із порожньої каструлі, знаємо, як виникла та гармоніка, яка так весело грає, що людині інколи здається, ніби хтось сипле цукор-пудру на перламутрове місячне сяйво.

Пречиста закінчила оповідати і відчула, що Дамірові груди рівномірно піднімаються й опускаються. Їй не було прикро, але було дивно. Нахилила голівку і побачила, що він спить.

— Звичайно, заснув за розповіддю про сукні. Справжній чоловік.

Якийсь час його не рухала, а тоді все ж сіпнула за кишеню.

— Даміре, Даміре, прокинься.

Прокинувся.

— Я не спав.

Пречиста лише незадоволено затрясла голівкою.

— Ох, ще й обманює. Справжній чоловік!

А потім раптово стихла. До чогось прислухалася. Дамір перелякався, бо вона була як мертва.

— Мала Пречиста, Мала Пречиста, що таке? Що сталось?

— Нічого. Не бійся. Мені би треба було… ні… насправді мушу піти на якийсь час. Але я повернуся. Не бійся, я вернуся.

Тоді додала:

— Та й без мене ти швидше зайдеш.

Хотів їй щось заперечити. Його зрадив голос. Не міг його видушити. Ні слова. Напружився, у нього потекли сльози, і він більше не міг чітко бачити. Пальцями витер око. Не міг вийняти хустинки, вона на ній стояла. Заплющив очі, витер кутики очей, і картинка прояснилася. Опустив очі. Не помітив її. Відчув, що його кишеня порожня. Роззирнувся, поглянув на парасолю — сонячний промінь сховався. Тінь пізньої осені була якоюсь дуже чіткою того дня, Мала Пречиста кудись пішла, і сумний Дамір поволі рушив до своєї вулиці. Встигне до того, як Циліка і Вілім повернуться з кладовища.

А Циліка і Вілім?

Вони, «бідáки», дійсно напрацювалися на цвинтарі. Треба було позмітати листя, шпателем зішкребти віск, який накапав зі старих свічок і перевернутих лампадок, все позамітати, помити, висушити і добре наглянсувати поліролем. Біля колонки з водою була черга, і Вілім з відром усе не вертався, Циліка нервувала, як і пані, котра прибирала сусідню могилу, чоловік якої також пішов по воду і не вертався, як і Вілім. Коли вони нарешті закінчили роботу, поклали новий дуже гарний букет квітів, ледве добралися до автобуса і не могли дочекатися, коли нарешті сядуть. Поїздка була короткою, і вони не встигли відпочити, але й не нудилися.

Автобус 106, який курсує за маршрутом Каптол — Мирогой — Крематорій

Мобільний телефон — «Waltzing Matilda»:

«Так, дзвонила, чого ти відразу не відповіла? Тамара, стиш тон. Я подзвоню пізніше перевірити, чи ти встала. Не пискуй до мене. Бодай светра вбери, чи хоч позастібайся, до холєри, живіт голий, знов заробиш цистит. Сходи після школи в хімчистку по мій костюм, квитанцію я тобі лишила на столі. Шо? Та як ти могла викинути папірець, і навіть не подивилась, шо на ньому пише! Вийми зі смітника, поскладай клаптики і з тим сходи в хімчистку. Слухай, не пащекуй, я в автобусі, ввечері поговоримо. Ні, сьогодні не можна знов гуляти. Не будь така мудра і не пискуй. Чула? Тамара!

Алло… алло…»