Читати книгу - "Письменник, Руслан Баркалов"

Ні, вона не відступиться! Вона просто не може відступитися. Не може просто так дозволити йому піти. Адже тоді вона залишиться сама. А кого вона тоді буде контролювати? Кого вона зможе кожен раз отак безпощадно принижувати? І при цьому не боятися на відповідь. Хто ще буде терпіти її таку?!

Все це Юнта в глибині своєї душі добре розуміла. І тому вона ніяк не хотіла, не могла змиритися з таким кроком Роана. Вона все ще чекала на те, що він повернеться. Що зараз прийде повідомлення з текстом в якому він буде писати як сильно він помилився і так далі. Що він готовий повністю визнати свою провину і буде її залагоджувати до кінця свого життя і слухатися буде її в усьому. Але усі менеджери мовчали. мовчав і телефон. Навіть він, цей німий апарат, показував, що цього не станеться. І чекати чуда більше не варто.

Це дратувало Юнту. Вона ніяк не могла од кінця повірити в це. Якась її частина опиралася до останнього. Але реальність була такою. І вона мусила зробити свій крок.

Так, вона знищить усе, чого він досягнув. Так, вона зламає йому кар’єру, вона нашкодить йому якомога сильніше. Так, вона це зробить!

« А що втому такого? – питала себе Юнта. – Він же он як зі мною поступив! Він кинув мене! Він залишив мене без будь-якої надії на завтра. Бо бачите, він захотів свободи! А я? А як ж я? Ну ні, такого не буде! Або буде як хочу я. або ніяк!»

Вона знову сіла за телефон і почала набирати нове повідомлення. Ні, не Роанові. Він заблокував її ще тоді і відмовився більше спілкуватися на відріз. Тільки через адвоката.

Вона писала подругам. Кому лише могла. Треба наробити якомога більше шуму навколо цього всього. Тоді його будуть публічно критикувати. А м’який характер Роана цього не витримає. Він не зможе довго так продовжувати існувати під такими санкціями і обов’язково захоче примирення. Ну а тоді вона вже відірветься на ньому поповній. Тільки щоб попався їй в руки.