Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

Блут — після чергового нагадування — подав їй руку, щоб піднятися у фургон, а Таґ завів паршменів, кленучи тих за повільність, до іншої фіри й, вибравшись на передок, замкнув ар’єргард.

Піднімався перший місяць, і довкола ставало світліше, ніж хотіла б Шаллан. Їй здавалося, що хрускотливі кроки чалів лунають гучно, наче великобуряний грім. Ті ж бо торкалися рослин, що їх дослідниця назвала «кіркохвоями», чиї гілки — схожі на трубки з пісковику — тріщали й тряслися.

Караван просувався повільно: на чалах ніколи не їздили швидко. Дорогою вона помітила вогні на схилі пагорба — страшенно близько. Табірні багаття за якихось десять хвилин пішки. Вітри, змінивши напрямок, донесли звук далеких голосів та ударів криці об крицю — мабуть, під час тренувального поєдинку.

Твлакв розвернув фургони на схід. Шаллан насупилася, але в темряві цього було не видно.

— Чому ми їдемо сюди? — прошепотіла вона.

— Пам’ятаєте той яр, який ми бачили? — шепнув їй Блут. — Він відріже нас від них, якщо вони щось почують і підуть подивитися.

Шаллан кивнула.

— А ми зможемо щось удіяти, якщо нас упіймають?

— Анічогісінько.

— Хіба не можна відкупитися від них і їхати далі?

— Дезертири — це вам не звичайні розбійники, — відказав дівчині Блут. — Вони зреклися всього — присяги, обітниць, родин. Дезертирство ламає людину: ти стаєш ладен на будь-що, бо й так махнув рукою на все, на що тільки міг.

— Гай-гай, — видобула Шаллан, озираючись через плече.

— Я… Еге ж — таке рішення ухвалюють раз і назавжди. Ти б і хотів, щоб у тобі залишалася хоч дещиця честі, але знаєш, що вже спустив її всю.

Блут змовк, а Шаллан занадто нервувалася, щоб діймати його запитаннями. Вона не зводила очей із тих вогнів на схилі пагорба, а тим часом фургони — на щастя — котилися в ніч чимраз далі, і зрештою втекли в її темряву.

16. Майстер-мечеборець

–А знаєш, — сказав Моаш обіч Каладіна, — я завжди гадав, що тут буде…

— Просторіше? — припустив Дрегі, який розмовляв із легким акцентом.

— Затишніше, — промовив Моаш, окидаючи поглядом тренувальний майданчик. — На вигляд достоту як плац, що ним ганяють темнооких солдатів.

Тренувальний майданчик перебував у виключному користуванні Далінарових світлооких. То був просторий і відкритий внутрішній дворик, висипаний по центру товстим шаром піску й оточений по периметру підвісною дерев’яною галереєю, яка тяглася між піском і прилеглою вузькою будівлею — всього-на-всього в одну кімнату завширшки. Вона оточувала дворик зусібіч, крім переднього краю — де натомість звели стіну зі вхідною аркою — а її дах із широкими звисами затінював дерев’яну галерею. Там, теревенячи в холодку або спостерігаючи за тренувальними двобоями, що відбувалися внизу, на осонні, стояли світлоокі офіцери, а також снували подвижники, які подавали зброю та напої.

Саме таким зазвичай і бувало розташування тренувальних майданчиків. Каладін-бо перебачив таких декілька — здебільшого ще новобранцем в Амарамовій армії.

Він випнув підборіддя й узявся п’ястком за аркову пройму, що вела досередини. Від часу прибуття Амарама у їхній військовий табір минуло сім днів — сім днів осмислення того, що Амарам і Далінар дружили.

Каладін вирішив, що має до бурі радіти Амарамовому візиту. Адже зрештою це означало, що він, підгадавши момент, зможе-таки всадити в того негідника списа.

«Ні, — подумав Каладін, проходячи на тренувальний майданчик, — не списа. Ножа. Я хочу стояти поруч — лице до лиця — смакуючи його передсмертний жах. Хочу відчути, як мій ніж увійде в тіло».

Махнувши своїм людям, капітан пройшов крізь арку, примусивши себе відволіктися від Амарама й зосередитися на довколишній дійсності. Склепіння було з доброго каменю, добутого в кар’єрі неподалік, і збудоване на традиційний манір — укріплене зі східного боку. Висновуючи зі скромних відкладень крєму, ці стіни простояли тут недовго — ще одна ознака того, що Далінар починав осмислювати колишні польові табори як постійні: зносив примітивні тимчасові споруди й замінював їх на міцніші.

— Не знаю, чого ще ти очікував, — відказав Моашеві Дрегі, оглядаючи майданчик. — Як можна вирізнити місце, де тренуватимуться світлоокі? Посипати алмазним кришивом замість піску?

— Ой леле, — зронив Каладін.

— Не знаю як, — промовив Моаш. — Просто довкола нього стільки шуму! Щоб ніяких темнооких на «особливому» майданчику для спарингів! Щось я не бачу тут нічого особливого…

— Бо не мислиш, як світлоокі, — пояснив командир. — Цей майданчик особливий з одної-єдиної простої причини.

— Це ж якої? — поцікавився Моаш.

— Сюди не пускають нас, — промовив Каладін, заводячи їх досередини. — Принаймні зазвичай.

Із ним були Дрегі, Моаш і ще п’ятеро — члени Четвертого мосту й кілька вцілілих Кобальтових гвардійців упереміш. Далінар передав їх під начало Каладіна, і ті приємно здивували його, прийнявши за очільника без жодних нарікань. Стара-добра Гвардія заслужила свою репутацію: поповнення справляло гарне враження — все до останньої людини.

Дехто з новачків — щоправда, тільки темнооких — почав харчуватися з Четвертим мостом і просив для себе відповідні знаки розрізнення. Каладін роздобув їм кілька нашивок, але наказав, щоб ті носили їх на другому плечі водночас зі старими — гордими регаліями Кобальтової гвардії.

Стискаючи в руці списа, капітан повів свою команду до гурту подвижників, що поспішив їм назустріч. На тих було традиційне воринське вбрання — широкі штани і туніки, підперезані простими мотузками. Жебрацька одежина — вони були й раби, і не раби. Каладін над цим ніколи особливо не замислювався. Його мати, певне, нарікала б на те, як мало турбують сина релігійні канони. Але той міркував інакше: Всемогутньому до нього байдуже — то чого це йому має бути небайдуже до Всемогутнього?

— На цьому майданчику тренуються світлоокі, — суворо сказала передня подвижниця — струнка жінка, хоча тих було не прийнято осмислювати як належних до певної статі.

Як і в решти подвижників, її голова була безволоса, хоча чоловіки голили ще й верхню губу, залишаючи тільки бороду прямокутної форми.

— Капітан Каладін і Четвертий міст, — відказав командир, обводячи очима майданчик і закидаючи ратище на плече. Під час спарингу тут може запросто статися нещасний випадок — тож доведеться йому пильнувати. — Ми прибули охороняти молодших Холінів під час сьогоднішнього тренування.

— Капітан? — хмикнув один із подвижників. — Ти…

Але інший йому щось шепнув — і той змовк. Новина про Каладіна розлетілася табором швидко, але до подвижників чутки, бувало, не доходили.

— Дрегі, — мовив командир, указуючи пальцем, — бачиш он ті скелебруньки, що ростуть на гребені стіни?

— Еге.

— Вони не дикі, а свійські — значить, туди можна вибратися.

—