Читати книгу - "Ляльковий дім"

Екдаль щось бубонить і непевною ходою прямує до дивана.

Грегерс сідає на стілець ближче до нього.

Яльмар поруч з Грегерсом з другого боку. Гіна сидить трохи віддалік за шитвом. Гедвіг стоїть біля Яльмара.

Грегерс. Чи пам'ятаєте ви, лейтенанте Екдаль, як ми з Яльмаром приїздили до вас туди на канікули — влітку і на Різдво?

Екдаль. І ви? Ні, ні, не пам'ятаю. Але, смію сказати, я був завзятим мисливцем. І ведмедів бив. Аж дев'ять штук порішив.

Грегерс (із співчуттям дивиться на нього). А тепер більше вже не полюєте?

Екдаль. Не кажіть, батечку. Іноді ще полюю. Звичайно, не так, як колись. Тому що ліс, бачите… ліс, ліс!.. (П'є.) Він там все такий же густий, гарний?

Грегерс. Не такий, як за ваших часів. Страх скільки повирубувано.

Екдаль. Повирубувано? (Знизивши голос і ніби з острахом.) Небезпечна це штука. Не минається дурно. Ліс мститься.

Яльмар (доливаючи йому в склянку). Пий на здоров'я, батьку. Ще трошки.

Грегерс. Але як така людина, як ви… що звикла до простору, вільного повітря… може уживатися в задушному місті, весь час у чотирьох стінах?

Екдаль (посміхаючись і поглядаючи на Яльмара). Ну, тут не так уже й зле. Зовсім не так зле.

Грегерс. Та де ж тут усе те, з чим ви зріднилися? Де свіжий подих вітру, вільне життя на лоні природи, серед звірів і птахів…

Екдаль (посміхаючись). Яльмаре, хіба показати йому?

Яльмар (швидко і збентежено). Ні, ні, батьку. Не сьогодні.

Грегерс. Що це він хоче мені показати?

Яльмар. Та пусте. Іншим разом подивишся.

Грегерс (продовжуючи свою розмову із старим). Так, то ось що я хотів сказати вам, лейтенанте Екдаль: їдьмо зі мною на завод. Я, мабуть, скоро знову поїду. Переписування для вас і там, певно, знайшлося б. А тут же у вас нічого такого нема, що могло б скрашувати, оживляти ваше життя…

Екдаль (дивиться на нього здивовано). Нема нічого, що могло б…

Грегерс. Ну, звичайно, у вас є Яльмар, але в нього вже своя сім'я. А така людина, як ви, яку завжди так поривало до простору, якнайближче до природи…

Екдаль (б'ючи рукою об стіл). Яльмаре, треба йому показати!

Яльмар. Та чи варто, батьку? Темно вже…

Екдаль. Дурниці. Місяць світить. (Підводиться.) Треба йому показати, кажу я. Пропустіть-но мене. Та йди підсобити, Яльмаре!

Гедвіг. Так, так, тату!

Яльмар (підводиться). Ну гаразд.

Грегерс (до Гіни). Що у них там таке?

Гіна. Ви не думайте, не бозна-що.

Екдаль з Яльмаром ідуть у глибину кімнати і розсувають двері, кожен свою половину; Гедвіг допомагає старому. Грегерс стоїть біля дивана. Гіна спокійно продовжує шити.

Крізь прочинені двері видно просторе, довге, неправильної форми горище із закутками та димарями.

У даху кілька слухових вікон, крізь які проникає яскраве місячне сяйво, що освітлює деякі кутки горища; решта губиться в мороці.

Екдаль (до Грегерса). Підійдіть сюди ближче.

Грегерс (іде до них). Та що там, власне, у вас таке?

Екдаль. А ось подивіться. Гм…

Яльмар (трохи зніяковіло). Тут його володіння — розумієш?

Грегерс (біля дверей зазирає на горище). Ви держите курей, лейтенанте Екдаль.

Екдаль. Гадаю — держимо курей. Тепер усі сидять на сідалах. А подивились би ви на них удень, на цих курей!

Гедвіг. А потім ще…

Екдаль. Тсс!.. Ні слова поки що.

Грегерс. І голуби у вас є, як бачу.

Екдаль. О, так. І голуби у нас знайдуться! Для них під самим дахом і ящики приладнано — для несіння яєць. Голуби, знаєте, люблять кублитися якнайвище.

Яльмар. Це все не прості голуби.

Екдаль. Прості! Як можна таке подумати! У нас турмани! І воласті є теж. А ось ходіть-но сюди! Бачите ящик отам, біля стіни?

Грегерс. Бачу. Для чого це він у вас?

Екдаль. Там сплять уночі кролики, батечку.

Грегерс. То у вас і кролики є?

Екдаль. Авжеж, як бачите, хай йому чорт, і кролики! Чуєш, Яльмаре? Він питає, чи є у нас кролики? Гм… А ось тепер найголовніше. Зараз. Відсунься, Гедвіг. А ви станьте тут. Ось так. І дивіться сюди… Бачите, он там кошик із соломою?

Грегерс. Бачу. І в ньому сидить якийсь птах.

Екдаль. Гм, — «птах»!

Грегерс. Качка, чи що?

Екдаль (шокований). Ну, звичайно, качка.

Яльмар. Та яка качка, — як ти гадаєш?

Гедвіг. Це не проста качка…

Екдаль. Тсс!..

Грегерс. Ну, й не турецька ж.

Екдаль. Ні, пане… Верле. Це не турецька качка. Це — дика качка.

Грегерс. Та невже? Дика?

Екдаль. Авжеж! Цей «птах», як ви зболили його назвати, — дика качка. Наша дика качка, батечку.

Гедвіг. Моя дика качка. Вона ж бо моя.

Грегерс. І вона може жити тут, на горищі? Призвичаїлась?

Екдаль. Та ви ж розумієте, у неї ціле корито з водою, в якому вона може хлюпатись досхочу.

Яльмар. Воду через день змінюємо.

Гіна (звертаючись до Яльмара). Але, любий Яльмаре, ви такого холоду сюди напустили.

Екдаль. Гм… тоді зачинимо. Та й не треба їх тривожити серед ночі. Берись, Гедвіг.

Яльмар і Гедвіг зсовують докупи обидві половинки дверей.

Іншим разом подивитесь її як слід. (Сідає в крісло біля грубки.) Вони надзвичайні, ці дикі качки.

Грегерс. Та як же ви її зловили, лейтенанте Екдаль?

Екдаль. Я не ловив. Ми зобов'язані нею одному панові.

Грегерс (трохи вражений). Чи не батькові моєму?

Екдаль. Авжеж. Саме вашому батькові. Гм…

Яльмар. Цікаво — як це ти вгадав, Грегерсе?

Грегерс. Ти нещодавно розповідав, як ти зобов'язаний батькові… ну от, я й подумав…

Гіна. Так, але ж ми не від самого комерсанта дістали її.

Екдаль. Все одно, Гіно. За неї ми повинні бути вдячні Гокенові Верле. (До Грегерса.) Він, бачите, плавав човном і підстрелив її. А очі у нього слабі. Гм… Ну, отож тільки що підстрелив.

Грегерс. А-а! Увігнав їй, виходить, кілька дробинок в тіло.

Яльмар. Та дві-три дробинки.

Гедвіг. Під саме крило. І вона не могла полетіти.

Грегерс. І, певно, пірнула.

Екдаль (сонним голосом, невиразно). Звісно… дикі качки завжди так. Пірнуть на дно… на самісіньку глибінь, батечку… в баговиння, зариються у водорості… і всяке там чортовиння… і вже більше не зринають.

Грегерс. Але ж вона, качка, зринула, лейтенанте Екдаль.

Екдаль. У вашого батька такий лютий собака… пірнув і таки витяг качку.

Грегерс (до Яльмара). І вона потрапила до вас?

Яльмар. Не відразу. Спочатку вона потрапила до твого батька, але там вона не прижилася, почала хиріти, і Петтерсенові наказали