Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Пригоди Гекльберрі Фінна 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди Гекльберрі Фінна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди Гекльберрі Фінна" автора Марк Твен. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 94
Перейти на сторінку:
class="p1">Я сказав, що поснідав. Тоді вона побігла в будинок, тягнучи мене за руку, і дітлашня теж помчала за нами. В будинку вона посадила мене на стілець із продавленим сидінням, а сама всілася переді мною на низенький ослінчик, узяла мене за обидві руки і каже:

— Ну, ось, тепер я можу на тебе надивитися! Господи ти мій Боже, скільки років я про це мріяла, і ось нарешті ти тут! Ми тебе вже два дні чекаємо, навіть більше… Чому ти так запізнився? Пароплав сів на мілину, чи що?

— Так, мем, він…

— Не говори мені «мем», називай мене тітонькою Саллі… Де ж це він сів на мілину?

Я не знав, що відповісти: адже невідомо, звідки мав іти пароплав — згори чи знизу. Але я завжди більше покладаюсь на інтуїцію, а тут вона підказала мені, що пароплав ішов знизу — від Орлеана. Хоча мені це не дуже допомогло: я ж не знав, як там, на пониззі, називаються відмілини і як могла називатися та, на яку ми сіли… Раптом мені сяйнула чудова думка, і я випалив:

— Це не через мілину, ми там зовсім ненадовго затримались. У нас вибухнула голівка циліндра.

— Господи помилуй! Хтось постраждав?

— Ні, мем. Убило негра.

— Ну, це вам пощастило, а буває, що й поранить когось. Позаминулого року, на Різдво, твій дядько Сайлас їхав із Нового Орлеана на «Лаллі Рук», а пароплав був старий, голівка циліндра вибухнула, і одного чоловіка покалічило. Здається, він потім помер. Баптист один. Твій дядечко Сайлас знав одну сім’ю в Батон-Руж, то вони знайомі з рідними того старого. А, тепер пригадую: він таки справді помер. Почалася гангрена, і ногу ампутували. Але це не допомогло. Так, правильно, це була гангрена — саме вона. Він весь посинів і помер — сподіваючись на потойбічне життя та воскресіння із мертвих. Кажуть, дивитися на нього було страшно… А твій дядько кожного дня їздив у місто тебе зустрічати. І сьогодні знову поїхав, ще й години не минуло; ось-ось має повернутися. Ти мав би зустрітися з ним по дорозі… Ні, не зустрів? Такий поважний, із…

— Ні, я нікого не бачив, тітонько Саллі. Пароплав прийшов рано, ще на світанку; я лишив речі на пристані, а сам пішов подивитися місто і ще трішки погуляв, щоб час згаяти і прийти до вас не дуже рано, того йшов я не по дорозі.

— А кому ж ти речі здав?

— Нікому.

— Ти що, хлопче, тож їх украдуть!

— Ні, я їх добре заховав, не вкрадуть, — відповідаю я.

— То як же це ти поснідав так рано на пароплаві? Ну, думаю, і так все висить на волосинці, як би тут не проколотися, тож кажу:

— Капітан побачив мене на палубі й сказав, що мені треба попоїсти до того, як я зійду на берег; він повів мене до салону й всадовив за свій стіл, так що я наївся від пуза.

Насправді я почувався дуже не в своїй тарілці, того навіть не слухав її до пуття. Весь час я намагався придумати, як би це мені вивідати, хто ж я такий, у малюків, які крутилися біля мами. Але жодної змоги: місіс Фелпс торохкотіла без угаву. Раптом у мене аж мурашки по шкірі побігли, бо вона сказала:

— Та чого ж це я все балакаю та балакаю, а ти ще мені й словечка не сказав про сестру та всіх решту. Тепер давай я помовчу, а ти розповідай. Мені все цікаво: як вони поживають, що роблять і що веліли мені передати, ну, словом, усе, що тільки пригадаєш.

Бачу я: тут мені вже не викрутитися! До цього часу Бог якимось дивом мені допомагав, але тепер я сів на мілину так, що вже не знятися з неї. Зрозумів я, що нічого навіть пробувати відбрехатися, просто хоч бери та виходь із гри. Думаю: мабуть, так і варто зробити — розказати всю правду. Я вже зважився і навіть відкрив рота, але місіс Фелпс схопила мене, заштовхнула за спинку ліжка і каже:

— Ось він їде! Нахили голову нижче, ось так — тепер добре. Сиди і не пискни, що ти тут. Я з ним пожартую… Діти, ви теж мовчіть.

Ну я й попав! Але хіба можна було зробити щось інше, крім як сумирно сидіти й чекати, доки гряне грім?

Я тільки мигцем побачив старого, коли він зайшов до кімнати, а тоді з-за ліжка його не було видно. Місіс Фелпс кинулася до нього й запитує:

— Ну, приїхав?

— Ні, — відповідає чоловік.

— Господи помилуй! — каже вона. — Що ж із ним могло статися?

— Навіть не уявляю, — каже старий. — Якщо чесно, я і сам дуже хвилююсь.

— Ти хвилюєшся! Та я тут просто божеволію! Він, мабуть, приїхав, але ти його проґавив по дорозі. Здається мені, що так воно й було.

— Та ти що, Саллі, я не міг його не побачити, сама знаєш.

— О Боже, Боже, що ж тепер сестра скаже! Він, певно, приїхав! А ти з ним, певно, розминувся. Він…

— Не засмучуй мене, бо я й так місця собі не знаходжу. Не знаю навіть, що думати. Просто голова обертом іде. Я вже й боюсь. І сподіватися не варто, що приїхав, бо проґавити я його ніяк не міг. Саллі, це жахливо, просто жахливо: певно, щось сталося із пароплавом.

— Ой, Сайласе! Поглянь-но туди, на дорогу: мені здається чи там хтось їде?

Він кинувся до вікна, а місіс Фелпс тільки того й чекала. Вона хутко нахилилась до спинки ліжка, підштовхнула мене, і я вибрався звідти; коли старий відвернувся від вікна, вона встигнула випростатись і стояла, просто сяючи усмішкою, дуже задоволена; а я сумирненько стояв поряд із нею, весь у холодному поту. Чоловік вирячився на мене й питає:

— А це ще хто такий?

— А як ти думаєш?

— Звідки мені знати! То хто?

— Том Сойєр — ось хто!

Їй-Богу, я ледь крізь землю не провалився! Але особливо розбиратися зі своїми відчуттями не було коли; старий схопив мене за руку і давай її тиснути, а його дружина в цей час крутилася навколо нас, і плакала, і сміялася; тоді обоє вони засипали мене питаннями про Сіда, і про Мері, і про всіх-всіх родичів.

І хоча вони дуже раділи, але все-таки порівняно з моєю радістю це були просто дрібнички: я немовби заново на світ народився — так приємно мені було дізнатися, хто я такий. Вони мене цілих дві години все розпитували, я

1 ... 70 71 72 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Гекльберрі Фінна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Гекльберрі Фінна"