Читати книгу - "Розмір має значення"

- Файний буде бізнес! - потирав долоні Лях.

- Ти особливо не захоплюйся, - радив я йому. - Гроші - річ небезпечна, особливо для секретних агентів.

- Гроші, хлопчику, це всього лише зброя, - зверхньо плескав він мене по плечу. - А зброї має бути багато, і чим більше, тим краще. Зрозумів?

Я зрозумів. У кожного своя робота.

Але настав час збиратися на презентацію. Натягнувши на плечі смокінг, я критично роздивився себе у дзеркалі. Ну просто викапаний метрдотель із дорогого ресторану. Не можна так знущатися з живої людини. Але найнявся - продався. Галушка, звісно, запізнювалася, бо яка ж це жінка, хай би навіть біохімік, встигне зібратися на святковий захід вчасно? Домовилися зустрітися на місці. Отже, агенте Мамаю, з Богом! Ні, все-таки я хвилююся, а це ніколи не бува корисним, принаймні для людей мого фаху.

Палац «Україна» сяяв вогнями. Згідно з неписаними законами жанру майбутні прибутки є тим більші, чим більше грошей витрачено на презентацію. І, судячи з усього, Лях планував уже найближчими днями перетворитися на мільйонера.

Галушка вже чекала біля входу. Просто-таки рекорд оперативності! Результати важкого трудового дня не можна було оцінити словами. Скажу лише одне - навкруг неї розповсюджувалося справжнє сяйво. Мабуть, цього зрештою і прагнуть жінки.

Вона підставила щічку для поцілунку і я слухняно з’їв свою порцію рум’ян, пудри та іншої косметики. Це справжня гомеопатія для чоловіків.

- Хвилюєшся? - спитала Галушка.

- Не розумію, навіщо ми сюди прийшли. У Сурґутській тюрмі я, здається, почувався затишніше.

- Всьому свій час і своє місце, - філософськи зауважила вона. - Буде тобі і тюрма.

Ця думка мене трохи заспокоїла.

Свято було організоване на вищому рівні. Спеціально найняті моделі заходили до великих пачок «Граціози» і виходили звідти уже худими. (Цей фокус досягався за допомогою голографічного моделювання і коштував шалених грошей.) Я проштовхався до Ляха, який із виглядом арабського шейха потягував щось зі склянки.

- Тобі не здається, що ми трохи переставили акценти? - запитав я його. - Схуднення ніколи не було нашою справжньою метою, а ти все подав так, що мені просто кортить піти і придбати упаковку.

- То придбай, - поважно дозволив Лях. - Цікаво, після цього в тебе теж виростуть цицьки?

- Іди ти! Я серйозно. Ми ж насправді проти схуднення. А тут виходить ціла агітація за нього!

Лях відставив склянку.

- Мамаю, у серйозні ігри і грають серйозно, або краще вже не братися зовсім, - він по-змовницькому нахилився до вуха. - Ми з тобою зараз на ворожій території. І це легенда, зрозуміло? А легенда має бути переконливою.

Я почухав потилицю. Хай йому чорт, здається, тут він має рацію. Особливо щодо ворожої території. Смокінг давив мені на плечі, а коктейль у руці - на психіку. Я спробував себе умовити, що це всього лише легенда, і одразу полегшало. От що значить спеціальна підготовка!

На сцені з’явилася білявка, відрекомендована громадськості як Президент корпорації «Граціоза» пані Оксана. Громадськість заплескала в долоньки, і було від чого - президент корпорації наочно демонструвала своїм клієнтам, чого прагнути. І зовсім не в сенсі схуднення, а скоріш в сенсі побічної дії нового препарату. Я скосив очі на Ляха. Мій начальник просто-таки їв поглядом білявку, він навіть припинив сьорбати коктейль. Що поробиш - Лях завжди був ласий до гарних жінок.

- Ну як? - спитав він мене гордовито, немовби дівчину було виготовлено в лабораторії УГС.

- Файно, - чесно зізнався я. - Наша відповідь дієтологам? Треба було б її на обкладинку, просто з таким декольте, щоб потім не казали, що їх не попередили.

Білявка одразу взяла до рук презентацію, неначе досвідчений командир, і все закрутилося. Наступної хвилини на сцену вийшла моя Галушка, відрекомендована публіці як розробник нової формули, і тут уже я спогорда став позирати на Ляха. Галушка нічим не поступалася пані Оксані, а як на мене, то навіть перевершувала її - насамперед у такій категорії, як справжність. Білявки завжди здавалися мені трохи штучними.

- Ну як? - спитав я Ляха у свою чергу.

Він примружив очі.

- Годиться.

Що ж, кожному своє. Через такі суперечки списи ламали тільки в далекому Середньовіччі, а зараз жінок стільки наплодилося, що вистачає на всіх.

- Мамаю, відійди за колону, коли не хочеш побачитися зі старими знайомими, - порадив мені начальник.

Я послухався й добре зробив, бо наступним під софітами з’явився пан Марек Володиєвський власною персоною. У пожмаканому, але вже новому костюмі, з каблучкою на руці, галантний до нестями, він поцілував ручку пані Оксані, а потім Галушці, причому останнє не дало мені жодного задоволення. Пан Марек не став зловживати увагою публіки, а тільки подякував за плідну співпрацю та побажав новій корпорації масштабного бізнесу, з чого я зрозумів, що в процесі реструктуризації його аж ніяк не скривдили. Ну, то й слава Богу. За ним на сцену виліз - щоб ви не сумнівалися - адон Родимчик з неодмінною пітою в зубах. Цей цілуватися не став та і виголошувати промови теж. Мабуть, через уроджену скромність. Так і стояв собі поруч з паном Мареком, і для повного комплекту там бракувало хіба що капітана Аксіньї. Цікаво, яку долю приготувало для неї керівництво УГС? Все-таки коханка генерала Ліліпутіна, хоч дехто і твердить, що це не відповідає дійсності, але все одно не хвіст собачий. З батьком її було легше - академік Майборода погодився взяти старого до себе на роботу, а держава надала допомогу як в’язню тиранічного режиму. Отже, за долю професора Гнучкошиєнкова можна було не турбуватися.

Я стояв за колоною поки тривало дійство, і навіть згодом, коли почався фуршет. У нашій справі конспірація - над усе.

Лях тим часом займався гостями. Однак попри свою посаду та надзвичайну зайнятість, він все одно залишався добрим хлопцем, а тому врешті все-таки підійшов до мене з чаркою оковитої та з президентом корпорації «Граціоза» пані Оксаною під ручку. Попід другу в мого начальника була Галушка, і в такому оточенні навіть він став скидатися на нормальну людину.

- Давай, Мамаю, вип’ємо за успіх! - запропонував Лях.

І я вдячно взяв з його рук келих, а заразом і Галушку.

- Може, спочатку познайомиш мене з пані Президентом? - грайливо спитав я.

- А ви хіба не знайомі? - щиро здивувався Лях.

Пані Оксана подивилася на мене з усмішкою, і я мало не вдавився оковитою. Переді