Читати книгу - "Шлях Абая"

Даркембай дивився на Опанаса з дедалі більшим довір’ям і співчуттям.

— Он як… Значить, як кажуть, «коли б рік був добрий, навіщо архарам[42] тікати з Арка»?

А Канбак, киваючи головою, додав:

— Хіба це він про себе сказав? Це він про нас.

— Справді! — підхопив Токсан.— Хіба не те саме з нами? Тільки у нас землі багато. Зате посіяно — з долоню. А злидні та лихо — це наші постійні знайомі. Душать, як ярмо.

Базарали, який з дружньою прихильністю поглядав на Опанаса, тепер заговорив по-казахськи:

— Ці люди — відважне плем’я. Від правди вони не відступляться. Народилися в бідності, то не будуть вихвалитись: «Ми, — мовляв, — нащадки багатого роду!» — Базарали одразу прийняв одне рішення. Він повернувся до Даркембая, Абилгази і до дружини: — Багато хліба й солі з’їв я у засланні з росіянами. А найбільше мене годували отакі бідняки, як оці. Тільки з їхньою допомогою я дістався батьківщини, коли втік з каторги. Тепер передо мною зморені подорожани, стомлені важкою дорогою. У них і горе, й слова такі, як у нас. Я все беріг свого одним однісінького баранця, що вже підріс; думав, заколю для якогось рідкісного гостя. Що ж, кого кращого я знайду? Давайте заколемо його й почастуємо цих людей! Абилгази, пошли за ним до отари!

Друзі схвалили його рішення. Одек уже готувала чай. Базарали звернувся до Опанаса й попросив його залишитися у нього в гостях разом з іншими двома, а крім того, запросити на обід ще п’ятьох поважних людей з російської валки. Опанас подякував за запрошення й сказав, що за іншими сходить Федір.

Базарали доручив Токсанові і Канбакові увечері пройтись з гостями в поле:

— Покажіть їм наші посіви. Адже ми тільки колупаємо землю, нічого не тямлячи в ділі. А от Опанас знає все. Вони плачуть не через те, що з хлібом багато роботи, а через те, що для роботи мало землі. Це ми скаржимося, що хліб потребує багато праці, і боїмося лопати. Покажіть їм нашу землю, розпитайте, як треба тут орати й сіяти!

Чекаючи обіду, Базарали розповідав гостям про життя аулу землеробів, говорив і про те, що вони вирішили покинути своїх баїв і зажити з своєї праці. Розповів він і про те, як баї морили бідняків голодом.

Надвечір, після частування, селяни разом з Даркембаєм і Абилгази пішли дивитися хліба. Дід Сергій, про якого Опанас говорив як про найдосвідченішого хлібороба, раз у раз хитав головою. Сам Опанас, спиняючися там, де помічав огріхи, показував їх казахам і бурчав:

— Жаман!..[43] Жалкау!..[44]

А Федір, побачивши ці огріхи, просто штовхнув Абилгази під бік і люто плюнув, осуджуючи. І, хоч він не зрозумів суті слів, сказаних Опанасом, докірливо повторив їх:

— Жаман, жаман! Та що там — жаман! Просто погано. Вже так погано, що гірше не можна! Бити тебе треба, Абилгази,— закінчив він і струсонув могутньою рукою жигіта за плечі, показавши кулак.

Однак те, що, незважаючи на погану підготовку землі, на всіх цих двадцяти десятинах стояла густа, висока й рівна пшениця, явно вразило переселенців. Взявши по жменьці землі, вони розминали її на долоні, розглядаючи уважно й ретельно, неначе купували дороге борошно.

Повернувшись до юрти Базарали, Опанас, Сергій і Шодр (так вимовляли казахи ім’я Федір) перелічили всі хиби, помічені ними на полях. Виявилося, що земля зорана нерівно і не досить глибоко.

— І як це така погана робота дала такий добрий урожай? — дивувався Опанас і жартував: — Видно, просто ваш аллах дуже щедрий!

Сергій посміхнувся:

— Що там аллах! Це в них земля тут така. Візьми он з воза голоблю та посади тут — дивись, віз виросте!

Базарали переклав його слова іншим:

— Він каже: врожай нам дала не наша робота, а щедрість нашої землі. Каже: в нашій землі таке багатство, що закопай голоблю, віз сам виросте. Он як хвалить він нашу землю!

Але докір гостей Базарали враз одвів, насилу пояснивши їм по-російському:

— Борін тільки дві. А сімейств шістдесят. Коней зовсім мало. Та й дохлі вони. Верблюда запрягли. Дійну корову запрягли. Ледве борону тягли. Люди руками поле обробляли. Що ж казати про поганий догляд? Як ми могли інакше зробити?

Смерком переселенці попрощалися з Базарали та з іншими казахами і пішли до своїх возів. Вони вирішили рушити в дорогу раннім ранком. Канбак, що обіцяв їх провести до самісінького Семирічинського тракту, сказав, що вдосвіта буде вже на коні.

При цій прощальній розмові Даркембай не був присутній. Коли він повертався з російськими стариками з поля, його зірке око помітило на схилах горбів Сари-Адир величезний табун коней, що паслися там. Відправивши стариків з Абилгази до юрти Базарали, Даркембай поспішив сісти на коня. Сонце вже заходило, коли він під’їхав до косяків. З табунників там був тільки один підліток, денний сторож. Під’їхавши до нього, Даркембай, ласкаво називаючи його і серденьком, і синком, попередив:

— Тут поблизу є посіви бідняків жатаків. Он там, бачиш, унизу? Вже зовсім дозріли хліба, ось-ось візьмемося за серпи. Як би не трапилося так, що табуннтки вночі поснуть і не доглянуть за кіньми. Не дай боже, щоб такий великий табун зайшов у хліба! Перекажи це нічним табунникам, з’ясуй їм, рідний, попередь!

Цілком розумівши побоювання старика, жигіт обіцяв йому попередити тих, хто поїде в нічне, і Даркембай повернувся в аул заспокоєний.

Молодий табунник, пригнавши коней на вечірній водопій, справді передав його просьбу товаришам, які мали вести табун у нічне. Тут був і сам молодий господар Азимбай. Коли він почув ім’я Даркембая, обличчя йому спохмурніло, і він, насупившись, слухав жигіта. Коли той закінчив, Азимбай наказав гнати табуни на ті самі місця, де вони паслися вдень, і додав, що сьогодні він поїде в нічне сам.

На урочищі Малий Каска-Булак паслося багато іргизбаївських косяків під наглядом хазяйських синків — молодих людей, як і Азимбай. Молодь часто виїжджала веселою компанією з табунами в нічне. І коли тепер Азимбай запропонував їм: «Сідайте на коней, поїдемо на ніч з табунами. Влаштуємо нічні скачки, розважимося!» — всі охоче погодились.

Смерком до схилів Сари-Адиру рушило понад десять косяків молодняка. З ними їхали байські синки, їхні слуги й табунники. Тут був син Акберди — Мусатай, син Майбасара — Ахметжан, забіяка і баламут, як і його батько. Були тут і крикливий Мака, і молодий гульвіса Акилпеїс, і відомий конокрад та нероба Єлеусиз.

Азимбай придумав цю поїздку неспроста. Слухаючи молодого табунника, він згадав, що Базарали і