Читати книгу - "Крижана принцеса"

— Я не знаю, Пернілло. Я й сама дуже здивувалася. Це не той Дан, якого я знаю.

Пернілла кивнула, і, здавалося, її втішало те, що не одна вона почувалася обманутою. Вона знервовано взялася знімати невидимі ворсинки зі своєї просторої кофти. Її довге темно-каштанове волосся з ледь помітною хімічною завивкою було неохайно заплетене в косу, і весь її образ створював враження неохайності. Еріка завжди дещо осуджувала Перніллу й вважала, що їй варто краще дивитися за своєю зовнішністю. Та досі робила хімічну завивку, попри те, що це давно вже стало немодним, приблизно тоді ж, коли й короткі чоловічі піджаки. Та й одяг вона завжди купувала в дешевих магазинчиках, що торгують через пошту: за низькими цінами й з такою самою низькою якістю. Однак такою розгубленою Еріка бачила її вперше.

— Пернілло, я знаю, що зараз тобі дуже важко, але ви одна сім’я — ти й Дан. У вас три чудові дівчинки й п’ятнадцять чудових років подружнього життя. Не поспішай із висновками. Ні, не подумай, я не схвалюю його вчинку. Можливо, ви не зможете мати таке саме життя після всього, що сталося. Можливо, ти не зможеш йому пробачити. Але не вирішуй нічого поспіхом, доки все бодай трохи не затихне. Подумай добряче перед тим, як щось вирішити. Я знаю, що Дан кохає тебе, він сьогодні сказав про це, і я також добре знаю, що він дуже шкодує про те, що зробив, і дорікає собі. Він збирався покласти цьому край, і я вірю йому.

— Я вже не знаю, кому мені вірити, Еріко. Усе, у що я вірила, зрештою виявилося неправдою. Тож у що я маю вірити зараз?

Відповіді на це запитання в жодної з них не було, і запала пронизлива тиша.

— Якою вона була?

Еріка вже вкотре побачила в очах Пернілли крижаний вогонь. Їй не варто було й запитувати, кого саме та мала на увазі.

— Ми з нею спілкувалися дуже давно, тож я не знаю, якою вона стала.

— Вона була вродливою. Я бачила її влітку. Вона була такою, якою я завжди мріяла бути. Вродливою, елегантною й тендітною. Вона змушувала мене почуватися бідною селючкою, і я віддала б усе що завгодно, аби стати такою, як вона. Тож частково я можу зрозуміти Дана. Постав мене та Алекс поруч. Сумнівів немає, хто переможе.

Пернілла розчаровано потягнула свій практичний, але старомодний одяг, наче демонструючи, що саме має на увазі.

— Я тобі також завжди заздрила. Його перше юнацьке кохання, яке переїхало у велике місто та залишило його мучитися. Письменниця зі Стокгольма, яка по-справжньому чогось досягла у своєму житті і яка інколи приїжджала сюди, стаючи між нами, звичайними смертними людьми. Дан завжди тижнями чекав твого приїзду.

Розчарованість у голосі Пернілли спантеличила Еріку, і вона вперше у своєму житті відчула сором за свої зневажливі думки про Перніллу. Як мало вона розуміла досі. У глибині душі вона змушена була зізнатися, що знаходила деяку втіху в тому, щоб показати різницю між собою та Перніллою. Між своєю стрижкою, що коштувала п’ятсот крон у салоні на Стуреплані, та між хімічною завивкою Пернілли, зробленою вдома. Між її фірмовими речами, купленими на Бібліотексґатан, і блузами та довгими спідницями Пернілли, придбаними задешево. Яку ж роль це відігравало? Чому у хвилини слабкості вона втішалася цією різницею? Це ж вона кинула Дана. Їй хотілося втішити своє его чи вона насправді заздрила Перніллі та Данові? Може, глибоко всередині вона заздрила їхній родині й навіть шкодувала, що кинула Дана? Шкодувала про те, що сама не має такої сім’ї, як у Пернілли? Чи вона свідомо принижувала Перніллу, бо насправді заздрила їй? Ці думки були неприємними Еріці, однак вона ніяк не могла позбутися їх. У глибині душі їй було соромно. Водночас Еріка замислилася про те, як далеко вона сама готова була б зайти на місці Пернілли, аби зберегти все, що має. Як далеко була готова зайти Пернілла? Еріка задумливо спостерігала за нею.

— Що скажуть діти?

Здавалося, наче сама Пернілла тільки зараз усвідомила, що вся ця ситуація стосується не лише її та Дана.

— Доведеться ж їм розповісти, чи не так? Маю на увазі, дітям. Що дівчатка скажуть?

Ця думка наводила паніку на Перніллу, і Еріка щосили намагалася її заспокоїти.

— Поліція має дізнатися, що Дан зустрічався з Алекс, однак це не означає, що всі мають знати про це. Ви самі можете вирішити, що скажете дівчатам. Ти досі маєш змогу контролювати ситуацію, Пернілло.

Здавалося, це трохи заспокоїло Перніллу, і вона зробила кілька ковтків кави. Певно, напій уже охолонув, однак це не турбувало її. Уперше Еріка відчула, як сильно гнівається на Дана. На диво, вона не мала цього почуття раніше, однак зараз чітко відчувала, як полум’я гніву розгоряється всередині. Як можна бути таким дурнем? Як він міг зіпсувати все, що мав? І що з тієї пристрасті? Хіба він не розумів, яка в нього чудова сім’я? Вона зціпила руки на колінах і намагалася передати свою симпатію Перніллі. Чи вийшло в неї, Еріка не знала.

— Дякую, що вислухала. Я це дуже ціную.

Вони подивилися одна на одну. Уже минула година, відколи Пернілла подзвонила у двері, однак Еріка відчувала, що за цей час пізнала багато чого, зокрема й саму себе.

— Ти впораєшся? Куди зараз думаєш іти?

— Я піду додому. — Пернілла говорила чітко й рішуче. — Вона не зможе позбавити мене сім’ї. Такої втіхи я їй не дам. Я піду додому, до свого чоловіка, і ми впораємося з цим. Звісно, для цього нам знадобиться докласти чимало зусиль. Але тепер усе стане по-іншому.

Еріка вбачала деяку комічність у всій цій біді. Так чи інак Пернілла ще дасть Данові чосу. Але він сам на це заслужив.

Вони обійнялися на прощання. Еріка всім своїм серцем побажала Перніллі та Данові щастя. Спостерігаючи за тим, як Пернілла сідає в автомобіль і від’їжджає, Еріка відчула, як її пробирає неспокій. Образ ненависного погляду Пернілли не покидав її думок. Цей погляд не мав жодного натяку на пощаду.

Вона розклала світлини на кухонному столі. Тепер вони були єдиним, що в неї залишилося