Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Політ ворона. Доля отамана 📚 - Українською

Читати книгу - "Політ ворона. Доля отамана"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Політ ворона. Доля отамана" автора Ганна Ткаченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 100
Перейти на сторінку:
півдні України, а вже за кілька днів, неначе полум’я, перекинулося в центральну частину і доходило до Києва. Селяни звідусіль везли Григор’єву тисячі пудів хліба, а всі, хто міг тримати в руках зброю, поспішали до його війська.

Гриць і про те знав. Навіть бачив, як народна сила, мов вихор, котилася Україною, звільняючи місто за містом, село за селом від ненависного ворога. Уявляв і щасливого отамана, який поспішав з новим наказом: увійти до Києва, Полтави й Харкова, бо його фронт швидко потягнувся аж на схід. «Уже скоро! – очікував і він на блискавичну перемогу. – Вже за крок! – із нетерпінням чекав тієї звістки, від якої все вмить може змінитися. Уявляв, як і вони з батьком Махном розвернуть зброю проти червоних. Тільки наперед знав: не буде той боротися під жовто-блакитним прапором, бо ще при Центральній Раді обзивав українських керманичів буржуазними фендриками. Знав і його заповітну мрію – мати свою окрему республіку, вільну від будь-яких державних апаратів. Зрозумів і те, чому „батько“ завжди хмурнів, коли мова заходила про головного отамана Херсонщини і Таврії, як стали називати Григор’єва! А якби разом», – мріяв Савонов про їхній союз. Вважав, що й він устигне на ті події. Мабуть, би й устиг, якби не…

Григорій і зараз готовий підписатися під кожним словом того звернення колишнього командира 6-ї української радянської дивізії, який, як і він, приєднався до Червоної армії наприкінці минулого року. Кадровий офіцер царської армії, учасник не лише Першої світової, а ще і японської війни, один із перших отаманів вільного козацтва, він був упевнений, що самостійна Україна – це не мрія, а реальність, поки не розгледів тих, хто зайняв найвищі посади. Був він і сотником Запорізької дивізії при гетьмані Скоропадському, але і в ньому розчарувався. Усе б нічого, якби не…

7

У той час за вікном буяло літо, та навіть у таку пору не видно дітлахів, які зазвичай безтурботно бігали. «Працюють і вони, – пригадав і свої найми, про що й зараз не любить згадувати. – Отже, нічого не змінилося з тих часів – цих нові москалі запрягли, а мене колись – старі, які тоді тут панували».

– І що ти виборов, Грицю? – неначе знову питала Ксанка, як і місяць тому, коли вони все-таки зустрілися. – Кажуть, що й ти з батогом тут ходив, допомагаючи ЧК забирати в людей останнє.

Почувши таке з її вуст, він ледве втримався на коні.

– Такого ніколи не було й не буде! – відказав голосно, повернувши свого вороного назад.

– А що буде? – тієї миті у її погляді була лише розгубленість.

«Люба Ксанко, якби я знав, що буде, я б тобі відповів. Тільки не треба було питати, я ж їхав, щоб пригорнути тебе, поцілувати. Ти – моя пташка, ти – моя голубка, ти – мій пролісок весняний, ти – моя волошка синя; так ти сама себе називала в листах. Я їх усі перечитав по декілька разів. Не розумів тих слів раніше, а тепер немає у моєму серці нікого, крім тебе. Ні Сашуні, яка після повернення з війни мені не сподобалась, ні красуні-дворянки з маєтку графа Рибоп’єра, яка все намагалася збурити мою кров, ні інших, які, знай, зітхали, що я не можу вибрати собі пару. Ось повернуся після курсів і все тобі скажу, аби не було між нами ніяких непорозумінь, бо якщо й ти відвернешся, важко буде мені жити. Тож не слухай нікого, коли скажуть, що у нас з тобою немає майбутнього. Воно є, бо є любов… І щойно буде розбито останнього ворога, я проміняю на неї свою шаблю, як це зробив колись дід Карпо».

І так йому хотілося, щоб настало мирне життя, що й терпіння не вистачало. Але такого часу в найближчому майбутньому він не бачив.

– Скільки ще треба пролити крові, щоб нарешті все стихло? – часто питали у нього односельці. А він і їм не міг сказати нічого конкретного. Зараз би й сам у когось спитав – та, здається, ніхто того не знає.

Помилувавшись чарівною Ксанкою, думки знову почали вертати події минулого. Та так їх було багато, що й сили не вистачало всі переглянути. Немов живі поставали перед ним загиблі в боях – хоч бери та ручкайся з ними. Навіть полковник Болбочан з’явився, якраз із поїзда було видно дорогу на Кременчук, де вперше заарештували легендарного полководця. Він і зараз був підтягнутий, з бездоганною військовою виправкою і трохи гордовитою поставою, яким Григорій і бачив його декілька разів у Харкові. Тільки й тут одні йому вклонялися, другі аж наперед забігали, а треті вслід кидали косяки – усе так, як і за його життя. «То невже й там війна? – навіть така думка проскочила в Грицевій голові. – Забрали на небо наводити порядок, – здивувався й сам, адже припускатися таких дурниць – не в його характері. – А що, протягом останніх двох років тисячі людей перемістилися в інший світ, то, мабуть, і там жарко. Якщо тут не довели справу до кінця, не можуть і там заспокоїтись, – неначе дід Карпо таке нашіптував, бо впевнений був: його голова таким не переймається. – Слідкував я за твоїм бойовим шляхом і пишався – шістнадцять місяців боротьби! – зізнався полковнику. – А як багато славних перемог на тій дорозі – за півтора місяця звільнив Україну від першої навали московського війська, у поході на Крим провів блискучу операцію, чим здивував навіть німців. Тож за сміливість та гучні перемоги і незлюбили тебе українські керманичі. А ще за вміння передбачати – пригадую, як ти застерігав їх, що після повалення режиму Скоропадського буде анархія. Вимагав організованості, а не соціалістичної демагогії. Тільки сказане у вічі було для них, як постріл у серце. А коли ти у відкритому листі спитав, що ж вони зробили доброго для України за весь час, – мабуть, тоді й надумали тебе стратити.

Однак і те по-людськи зробити не могли – півроку мордували, маючи надію, що ти затихнеш, а всі інші тебе забудуть. Може б, так і було, якби не твої старшини та козаки, які не здавалися, наполягаючи на поверненні отамана. І таки добилися свого. Мабуть, радіснішої хвилини, як ваша остання зустріч, ніхто не пригадує – ти був як батько серед дітей, які плакали й раділи, в той час як головний отаман Петлюра вирішив, що державний переворот уже розпочався.

1 ... 70 71 72 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Політ ворона. Доля отамана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Політ ворона. Доля отамана"