Читати книгу - "Аецій, останній римлянин"

Зате робив безліч інших речей, що її лише дивували і смішили. Вже першої пошлюбної ночі, перш ніж її обійняти, поклав голову їй на коліна і надовго завмер так, а потім осунувся до самих її стіп і почав палко цілувати довгі, тонкі, ледь скривлені пальці. Читаючи колись пізніше цілком випадково знайдений у батьківській бібліотеці кодекс поганського поета Марціала про різні любовні дивацтва, які інколи проявляються у людей, особливо ж у чоловіків, — подумала, з огидою відкинувши книжку: «А, може, це саме таке дивацтво Боніфація?… Невинне і кумедне…»

Але невдовзі поміняла думку.

Коли посланець Плацидії Дарій з усіх сил старався, щоб перед лицем вандальської небезпеки довести до об’єднання військ Боніфація та Сигісвульта, — свіжоповернений до ласки та своєї давньої посади комес Африки знову прибув до Карфагену, маючи при собі дружину, що ось-ось сподівалася пологів. Пелагія наколи не ходила до святинь нікеян, — як вона їх називала, — чи правовірних, як вони самі себе називали, але поступилася чоловікові у винятковому випадку (відбувалися поминальні молитви за душу матері Боніфація) і згодилася супроводжувати його до Фавстинської Базиліки. Там вона побачила ікону, що дуже її вразила: великий Феодосій Август, лежачи в поросі, одягнений у пурпур і вінець, з шанобою цілував нагі скривавлені стопи скатованого, одягненого в лахміття, коронованого терновим вінцем — такого бідного, що викликав безмежний жаль і співчуття, — Христа! Якоїсь миті здригнулася від жаху: те, що вона так дивиться на цю ікону — святотатство, а те, що про нього думає, — блюзнірство! Бо як же вона може рівняти себе з Христом?… Ні, ні, адже вона зовсім не рівняє!.. лише тепер розуміє Боніфація і що означало те палке цілування її ніг, не раз брудних від піску чи болота…. От як наймогутніший з людей, вічний імператор Август кориться в поросі та, цілуючи стопи Христові, виявляє цим свою слабість і покірність перед коронованим терниною, так само — таку саму слабкість та покору — стелить могутній комес Африки під ноги своїй жоні… Виходячи з базиліки, усе ще тривожно тремтіла: чи її думки не є гріхом або блюзнірством? — але, разом із тим, тішилася безмірно: сила її подвійно велика, не лише-бо сама з себе плине, але ще її помножують слабкість і покора, що ховаються в душі державного мужа, солдата і полководця… Тепер він ніколи не переможе її — вона спокійна і впевнена.

З цим спокоєм і величезною певністю своїх можливостей вона розпочала боротьбу за хрещення доньки. Навіть не мусила вдаватися до своєї переваги, яку черпала з повного браку любовних потреб, — уже знала інші слабкі місця Боніфація і на них теж тисла. Лише в період, коли за слабким чоловіком, наче могутня тінь, став батько Африки Августин, — почала інколи на цілі тижні позбавляти Боніфація можливості близькості з нею. Саме тоді, внаслідок посиленої тою війною за доньку побожності, вирішила добиватися того, щоб могти взагалі не єднатися з чоловіком у любовних обіймах. Щоправда, ніколи не відчувала у цьому єднанні жодної злочинної насолоди, жодного каляння чи гріха, — але, покірна засадам віри і святої науки про досконалість, хотіла своєму подружжю надати форми дівичого чи вдовиного зв’язку, дуже поширеного за тих часів. Але тільки в Римі її прагнення було цілковито сповнене, хоча дороги, якими дійшла до мети, були геть іншими, ніж вона собі уявляла.

Через місяць після втечі Боніфація з Африки і одразу ж перед тим, як Августа настановила його патрикієм, у Римі відбулося урочисте одруження його доньки (від першого шлюбу) зі Себастьяном. Пелагія, яка терпіти не могла своєї пасербиці, цього весільного вечора заступала її матір. Коли відвела її до ліжниці, здивовано помітила, що молоденька наречена, — ще майже зовсім дитина — хоч скромно опустила довгі вії на очі, кидає з-під них гарячкові схвильовані погляди, повні соромливості, цікавості, нетерпіння, але зовсім не страху та муки… «Розпусниця… думає, що розкіш її чекає», — гнівно подумала Пелагія і відчула нестримне бажання зіпсувати розпусному немовляті всю приємність очікування… розвіяти всі мрії про насолоду… Розповісти все, що є насправді!.. Вже розкрила уста, але стрималася і сказала щось незначуще. «Ні, не скажу, не скажу нічого, — подумала із затятим глузуванням. — Хай сама розчарується, хай сама страждає, марно шарпана тугою і сподіванням…»

Не спала усю ніч, постійно і з радісною злістю думаючи про пасербицю, її розчарування та самооману. Перед полуднем, гнана гарячкою цікавості, пішла її відвідати. Застала молоду дружину в гінекеї: сидячи з ногами на низькому м’якому ліжку, з колінами, високо підібганими під підборіддя, читала якусь книжку. Пелагія зиркнула на титульний лист і оніміла від здивування: то був той самий Марціал, якого вона у Тамугаді з огидою відкинула … Та за хвилину ласкаво посміхнулася і, сідаючи біля розпусного немовляти, промовистим і серйозним, материнським питальним поглядом глянула пасербиці в обличчя. Донька Боніфація зашарілася, випустила кодекс із руки та, тулячись мачусі до плеча, соромливо прошепотіла:

— Така насолода, що слів бракує…

Не могла брехати, бо тільки-но повернулася пам’яттю до вражень минулої ночі, як одразу ж її молоденьке личко покрилося блідістю… І зненацька Пелагія відчула, що теж блідне…

Того дня Боніфацій дуже пізно повернувся до своєї інсули, подарованої йому трьома вдовами з роду Павлінів. Але не відразу ліг спати: не почувався втомленим, попри те, що від самого ранку був на ногах… Ходив по своїй спальні, схвильований і повний гарячкових, а водночас і серйозних думок: саме довідався, що має стати патрикієм… вперше був присутній на цісарській раді… повертався просто з Палатину… Згодився взяти на свої плечі тягар влади… Так, почуває, що він це заслужив, хоча ласка і великодушність Августи є більшою, ніж його заслуги. Але чи він впорається?… Чудово розумів, що його чекає змагання з Аецієм… А от саме й Аецій … lupus in fabuła! Одразу ж навпроти вікна на перехресті двох вуличок стоїть погруддя консула на поточний рік. Втуплений у широке, грубо вирізане обличчя, Боніфацій, хоча чує за своєю спиною тихий шелест ніг, не обернеться: це, напевне, хтось із кубікуляріїв… Але раптом відчуває на