Читати книгу - "Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати"

Тож Півень пішов повідомити Зайця про зраду. І де він його тільки не шукав: і в оселі названої родини, і у вузьких проходах між будинками, і за сміттєвим контейнером початкової школи, та Зайця як корова язиком злизала — зник без сліду. Жахлива істина стала просинатися в голові Півня, хоч у ній і жевріла пластмаса, але він відмовився від цієї думки. Та коли його відмову переважили підозри, Півень пішов до Музею природознавства.

Там, біля експозиції, присвяченої Давньому Єгипту, і стояв Заєць. А на довершення усього в його руках були блокнот та олівець і він робив стислі нотатки.

Півень, засновник «Фіаско клубу», почувався самотнім і спустошеним. Його залишать на другий рік у п’ятому, залишать самого. Його товариші, з якими він ділив стільки кривд і образ, виявилися відступниками та продажними шкурами. Яка ж віроломність! Їхнє себелюбство прирече майбутні покоління десятиліток на той самий ряд залякувань і катувань. Як швидко вони все забули, та Півень був повен рішучості освіжити їм пам’ять.

У понеділок, схилившись убік від парти, Півень пошепки запропонував: «Друзі, давайте під час перерви на обід трохи понюхаємо за сміттєвим контейнером». Нічого не підозрюючи, обидва дали згоду. А коли трійця зібралася і було підготовлено паперовий пакет, Півень ґречно запросив друзів подихати випарами першими. Коли Заєць і Трубкозуб зовсім очманіли, коли очі в них розширилися, а крізь розслаблені губи потекла слина, Півень різко виклав претензії. «Я вас викрив!» — завищав він і, зненацька стрибнувши на безпомічну пару, став коліньми дубасити Трубкозуба, а кулаками молотити Зайця. Півень репетував: «Бібліотека? Музей?» Він верещав: «Поясніть свою поведінку!» Та друзі його під дією токсичних випарів були до такої міри недієздатні, що Півень міг гамселити їх кулаками й топтати ногами скільки завгодно без жодного спротиву з їхнього боку.

Після обідньої перерви, коли міс Скот ледве не заголосила, побачивши зламаний ніс Трубкозуба та подрані вуха Зайця, ці двоє сіли на свої місця за читальним столом і пробубоніли, щоб вона не непокоїлась. «Я зашпортався і скотився зі сходів, — роз’яснив Трубкозуб. — І це ціна, яку я заплатив через те, що забув про інших». А Заєць пробелькотів і собі: «Це все через мою власну необачність. І мої вуха, то дрібна плата в обмін на блискуче майбутнє».

Маючи на меті краще врозумляти друзів, Півень звернувся з клопотанням до міс Скот, упрошуючи, щоб їх усіх трьох поселили разом в одній названій родині. Міс Скот вдалося відстояти його прохання, і незабаром Півень, Заєць і Трубкозуб користувалися спільною спальнею, спільною ванною і спільним бурим паперовим пакетом. І ні в кого не виникало спокуси піти до бібліотеки чи там до музею. На стіні спільної кімнати вони повісили календар і закреслювали в ньому кожен прожитий день до кінця навчального року. Вони забули відмінності між штатами Айдахо, Айова та Огайо. Вони забули відмінність між «індійцем» та «індіанцем», між «швейцаром» і «швейцарцем». На значну міру, найважчою метою, до якої вони коли-небудь поривалися, було не жити адекватно до їхнього чималого потенціалу, та вони відважно відповіли на виклик. Хоч і не легко їм було, проте вони все ж отримували незадовільні оцінки з усіх предметів. У літній школі їм довелося працювати понад сумління, щоб не докладати жодних зусиль.

І от останнього дня літньої школи вони спостерігають за тим, як міс Скот відсуває шухляди свого столу і дістає звідти фотографії … подарунки на пам’ять … усілякі сувеніри… і складає їх у картонну коробку. Коли стіл спорожнів, а коробка наповнилася, міс Скот подивилася на їхню трійцю у порожньому класі, де, крім них, нікого не було, і сказала: «Наступного року я за вами сумуватиму».

«Ми провалили наш провал», — сказав Півень сам собі. Попри всі їхні старання робити все якомога гірше їх переводять-таки до шостого класу. Вони жертвували власним престижем, власними родинами, власним часом, а їх, в остаточному підсумку, мають перевести до наступного класу, де вони зостануться на самому дні підлої неофіційної ієрархії, у хвості черги до годівнички. Яке моральне падіння! Яка продажність!

Тієї миті гнів Півня взяв гору над любов’ю до вчительки. Якби міс Скот на ділі за них дбала, то вона б ні за що не перевела б їх у шостий клас. Півень був певен: міс Скот просто перекладає свої проблеми на плечі іншого вчителя. Вона їх кидає напризволяще. Тут кров прилила до обличчя Півня, все його тіло стяглося в ярий кулак злоби, і він загорлав: «Ах ти, сука!»

Трубкозуб та Заєць вирячили на нього очі. Витріщилася на нього й міс Скот. «Як ти можеш нас переводити до шостого класу? — висунув претензію Півень. — І ти ще називаєш це наукою?» Саме тому, що Півень так сильно її любив, він підбіг до учительського столу і стусаном скинув з нього картонну коробку. Розкидаючи фотографії та пам’ятні подарунки по підлозі, Півень товк їх каблуками черевиків, рвав їх та шматував і при цьому кричав: «Блядське-суче-прибабахане-дебільне-х…ве стерво!»

Коли все було понищено, Півень, важко дихаючи та обливаючись потом, затих, чекаючи на реакцію. Міс Скот не заплакала. Ніхто не заплакав. Це вже був прогрес, якщо це можна було так назвати. «Ви до шостого класу не переходите», — мовила вона. І, не намагаючись навіть зібрати пошкоджені речі, міс Скот взяла своє пальто зі спинки стільця і просунула руки в рукави. Застібнула ґудзики. Потім висунула шухляду шафи для документів і дістала звідти свою сумочку. «У мене, попри всі мої найкращі зусилля, три учні не опанували програму, — сказала вона, рвучко розкриваючи блискавку сумочки і вивуджуючи звідти кільце ключів. — Через те я втратила роботу». Не звертаючи уваги на безлад під ногами Півня, вона підійшла до дверей, відчинила їх, переступила через поріг і зникла