Книги Українською Мовою » 💛 Поезія » Сонети. Світовий сонет 📚 - Українською

Читати книгу - "Сонети. Світовий сонет"

312
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сонети. Світовий сонет" автора Дмитро Васильович Павличко. Жанр книги: 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 224
Перейти на сторінку:
завдання дає. З ПРИВОДУ НЕДАВНЬОЇ РІЗНІ В П’ЄМОНТІ О Боже, за побитих відомсти — Лежать вони попід альпійські скали; Ми перед каменем іще вклякали, Як твій завіт вони взялись нести. О відомсти, бо добре бачив Ти, Як із кошар твоїх овечок гнали, Як матерів і немовлят скидали В безодню кровожерливі кати. З долин до неба зноситься стогнання, А ріки з кров'ю линуть на поля Італії, де терпить ще земля Потрійного тирана панування, Де нова паства встане, наче рать, Блудницю вавилонську покарать! ПРО СВОЮ СЛІПОТУ Як думаю, що виснажився світ Очей моїх, і, входячи в темноти, Марнується мій дар, хоч прагну доти Трудиться, доки сил моїх і літ, / Щоб до Творця прийти на чесний звіт, Питаюся: «Чи прагне Бог роботи — Забравши зір?» Щоб ремство се збороти Мені Терпіння подає одвіт: «Твоїх дарунків Богові не треба, Ані трудів, бо має він могуть, В якій тримає землю й безмір неба; Ті служать Господу, що вкірно йдуть, — Бо їм не знана ремствувань ганеба, — В його ярмі і ті, що стали й ждуть». Вільям Вордсворт
МІНЛИВІСТЬ Йдуть зміни від низин аж до вершин — Розщеплюється все — з вершини знову Йде вниз, проймаючи світобудову, Могутня музика незрушних змін. її меланхолійний передзвін Сумління чисте може вчути. Скову Не зносить правда, й завжди форму нову Наповнює її одвічний плин, А ветха форма валиться щоразу, Як вежа дня вчорашнього, що в ній, Хоч би й збудована була з алмазу, Не може відгукнутися прибій, Ні випадковий крик, ні зблиск надій, Ні інший неймовірний дотик часу. * * * Надто багато нас було і буде На цьому світі, й завжди всі берем; Свого в природі мало впізнаєм. Дали серця? Та ні, це знак облуди. До місяця оголить море груди, Вітри, що стогнуть, мов під тягарем, Затихнуть, як поснулих квітів щем, — Не бачимо й не чуєм, бідні люди. Ніщо вже не хвилює нас! Якби Я був язичником, великий Боже, Не знав би стільки самоти й журби. Я бачив би, як море, наче ложе, Застелює Протей, я вчути б міг, Як дме Тритон у свій суремний ріг. ЛОНДОН, 1802
1 ... 70 71 72 ... 224
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонети. Світовий сонет», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонети. Світовий сонет"