Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"

— Алло, вітання, старий! Чув, яку я кашу заварив? Нічого не чув? Я тебе порадую. Я з Тихомировим зчепився. Він такий тип… Заради свого місця будь-ким пожертвує… Пам'ятаєш, нас за кордон не пустили? Він тоді на худраді сказав, що наш репертуар ідеологічно не витриманий… Ні, то не його право! Його право — формувати репертуар. Створювати його. А він привласнив право оцінювати нас — правильні ми чи неправильні. Він мусить складати нам програму. Бігати по авторах, збирати їх, стежити за журналами. А він усе перевернув з ніг на голову. Він жде, поки ми самі принесемо йому сценки, тексти, інтермедії. І ще комизиться. Дуже зручна і вигідна позиція! Так, питання більш ніж складне… От і приходь на суд розбиратись.

— Я гадаю, що з Тихомировим ти все-таки правий, — каже бабуся. — І мене головним чином переконують у цьому точні формулювання. Зверни на них увагу.

— Зверну, бабусю… Алло, можна Угарова? Гаразд… Слухай, Валеро, пам'ятаєш сценку, що її нам Дзюровський запропонував? Про слона. Топилін сторожа грав, а я намагався слона вкрасти і на запчастини пустити… Тихомиров сказав, що то сатира. Тим має «Фитиль» займатись. Я ще Топиліна відволікав і в патрони цукор сипав замість солі з метою гуманності.

Ой, один необережний жест, і мало не загримів з дроту разом з телефоном.

— Ти казав, що вона надрукована десь. Пам'ятаєш? Знайди, будь ласка, її. Чого б це не коштувало. У ніжки вклонюсь.

І знову жонгляж і баланс. Якщо я висококласний фахівець, я не пропаду. Будь-де цінують фахівців. Навіть дуже кляузних і скандальних.

— Бабусю, а ти мене чим порадуєш? Яких заходів вживає генеральний штаб?

— От, — мовила вона. — Ця штучка нам знадобиться.

— Що то?

— Запрошення на товариську вечерю. Сто примірників придбала.

Читаю:

«Шановний (на, ні) ……….. запрошуємо тебе (вас, усіх вас) на товариську вечерю з нагоди ……………..

Вечеря відбудеться в приміщенні …………

за адресою ………….

Початок товариської вечері ………..

Форма одягу …………….

З повагою …………………»

— Авжеж, саме на часі, бабусенько, нам товариські вечері влаштовувати на сто осіб, коли у нас товариський суд на носі…

І тут же я дотумкав:

— Оце так бабуся! Молодчина ти, Віро Петрівно, світла голівонька! Неправильно ми поводимось. Усе про молодь піклуємось. А треба бабусь виховувати. Сто тисяч бабусь, як моя, і ми всю промисловість поставимо на ноги! І проблему виховання молоді вирішимо.

— Зрозумів тепер?

— Тепер збагнув. Тепер зрозуміло мені. Розумниця моя бабуся! Коли ми праві — треба якомога більше людей до цієї справи залучити! Чим більше людей бере участь, тим менше можливостей зробити помилку. Прописна, нікому не відома істина з часів Юлія Цезаря.

Коли все те виразити формулою, напевно, вийде:

— імовірність помилки.

— коефіцієнт об'єктивності.

— кількість людей, зацікавлених у допущенні помилки.

М — кількість людей, не зацікавлених у допущенні помилки.

Якщо переносити цю формулу на суд, то — це прокурор, а М — кількість присяжних засідателів, — скоріш за все настрій судді. Мені здається, завжди більше одиниці.

З такої точки зору я почав заповнювати запрошення. Прізвища вписувати і вечерю на суд заміняти.

«Шановний Сергію Миколайовичу! Запрошуємо Вас і всіх Вас на товариський суд з нагоди того, що клоун Іван Шубовсть запропонував своєму начальникові Тихомирову звільнитись з роботи як непридатному. Суд відбудеться за адресою: Світлаєвський пров., 11. Ваша присутність бажана для справедливості.

Початок товариського суду о 15.00.

Форма одягу урочиста.

З повагою підсудний І. Шубовсть».

Сергій Миколайович Носач — автор-виконавець циркових куплетів. От йому вже Тихомиров поперек горла стоїть:

— Імпровізувати на сцені не можна. Невідомо, куди це заведе…

— Міське начальство висміювати не слід. Буде негативна преса…

— Про кохання жодного натяку. До нас десятикласники ходять…

— Про п'яниць не можна. На наших концертах іноземці бувають. Вони можуть подумати, що в Росії все ще пиячать…

— Пре що ж можна співати?

— Про виробничу дисципліну. Що дехто її недостатньо високо підвищує. А дехто «іноді, часом ще бува» трохи понижує.

А Сергій Миколайович до успіху звик. До того, що публіка ахає іноді від його натяків і висновків. Я просто був вражений, як за таких умов, на порожньому місці можна творити щось смішне.

Ось чорноморські куплети: