Читати книгу - "Амністія для Хакера"

Лише зараз Борис чітко усвідомив, що дві окремі сили полюють на нього з неабияким завзяттям. Хтось із них чекав на нього в комп’ютерному салоні. Інші могли слідкувати за Олегом незалежно від перших і вийти таким чином на інтернет-кафе. У результаті Олега вбили. Застрелили. Не виключено і навіть скоріше за все — з пістолета. Сам він цього не робив. Логічно було б думати, що й міліція також. Виходило — люди Монгола. Тоді… Тоді це вбивство цілком закономірно повісять на нього — під гарячу руку. Адже, якщо слухати телебачення, у місті орудує кілер.

Борис підвівся і нервово заходив по кімнаті. Для цього відчуття у нього давно вже було достатньо підстав. Але з’явилося воно лише тепер. Відчуття глухого кута. Навколо ставало надто багато ворогів. Самі вороги. Напевно, мало не кожен у цьому місті вважав тепер його своїм ворогом. У тому числі за вбивство Олега Маліцького. І лише він сам, лише він один знав, що не робив цього.

Наталя спала в іншій кімнаті, вкрита легким простирадлом. Згорнувшись маленьким клубочком на такій великій канапі. Його діяльність входила у якусь нову, особливо небезпечну фазу. Тому, дивлячись на неї, Борис гостро усвідомлював необхідність вирішити насамперед її проблему і тим самим повністю розв’язати собі руки. Завтра — він остаточно визначив термін. Будь-що він зробить це завтра: вислизне з міста і влаштує її майбутнє, кинувши на це всі кошти та зусилля. А залишившись на самоті, спробує, наскільки це можливо, закінчити те, що почав. Але перед цим…

Набрати цей короткий номер було нелегко. Заважали сумніви, чи правильний цей крок, який, на його погляд, окрім небезпеки, іноді віддавав дешевими емоціями і був схожий на жіночу істерику, а іноді… Іноді здавалося, що це найважливіше, що зараз може бути.

Черговий відповів одразу і після повідомлення Бориса, у якій справі той телефонує, з’єднав його з якимось заступником, оскільки самого начальника в управлінні не було. Обличчя того генерала йому не подобалося. Але ще менше натхнення викликала перспектива спілкуватися на цю тему з кимось іншим.

Нарешті в трубці писнуло і доволі приємний твердий голос відповів:

— Слухаю вас. Майор Кобища Олексій Іванович. Добрий день.

— Не такий він і добрий, — похмуро промовив Борис, — а як мені все-таки зв’язатися з генералом Панасюком?

— Його зараз немає, — відповів співрозмовник. — Я веду справу безпосередньо. Ви можете обговорювати зі мною будь-які питання стосовно цього. Але назвіться, будь ласка, хто ви?

Чомусь цей голос викликав більшу довіру, ніж вигляд того, кого показували по телевізору. Тому Борис відповів:

— Хакер. Власною персоною.

— І… що ви скажете? — у голосі цього майора чомусь не чулося найменшого подиву.

— Хочу повідомити, що не вбивав Олега Маліцького.

— Звідки ви взяли, що ми підозрюємо у цьому злочині вас?

— Я не знаю цього напевно, — сказав Борис, — але… Словом, про його вбивство дізнався тільки зараз. Це сталося, як мені казали, чотирнадцятого числа. І саме відтоді ви розгорнули на мене справжнє полювання. Отож логічно було подумати, що й Олега ви приписуєте мені. Хіба я не правий?

— Отже, всіх інших ви берете на себе? — запитав майор.

— Про решту я взагалі не збираюся говорити, — відповів Борис. — Я телефоную лише з єдиною метою — офіційно повідомити вам, що не вбивав Олега Маліцького. Вірите ви чи ні — це ваша справа. Хочу лише, щоб ви знали, що я цього на себе не беру. Ось і все.

— Чому саме за нього ви так переживаєте? — начебто щиро не зрозумів майор.

— Я ж кажу, — майже по складах повторив Борис, — тому що не вбивав його.

— Ну то й що, одним більше — одним менше… Яке це має значення?

Співрозмовник начебто збирався жартувати. Або ж просто зволікав, намагаючись встановити абонента. Борис навіть відняв від вуха телефон, який начебто гарантував повну безпеку такої розмови, і з острахом подивився на трубку, що губилася в руці.

— Ну, якщо вірити вашим телевізійним заявам про те, що ви хочете впіймати злочинця, то очевидно, має. Оскільки в такому разі вам потрібно вже шукати не одного, а щонайменше двох.

— Послухайте, — запитав майор, — а чому б вам не зробити цю заяву дійсно офіційним шляхом? Ви ж кажете, що не винні! Це допоможе слідству. Як ви дивитеся на те, щоб ми з вами зустрілися?

— У мене ще багато планів.

— А ви не думаєте, що під час їх втілення вас можуть просто застрелити?

— Усе можливо, — відповів Борис. — Але сподіватимуся на краще. До того ж я давно виїхав з вашого міста. Приємно було з вами поспілкуватися.

— Чекайте! — почав нервувати майор. — Я хотів ще дещо запитати. Де Наталія Косовська?

— Не знаю такої. Бувайте здорові.

Борис вимкнув телефон. Розмова не додала йому наснаги й не принесла полегшення. Важке гнітюче відчуття залишилося. Якби не він, молодий, розумний та порядний хлопець на ім’я Олег Маліцький був би зараз живий. Байдуже, хто конкретно натиснув на спуск.

Кобища розумів, що в салоні «Астар» Хакер вдруге не з’явиться. Більше того, він ніколи не зателефонує туди. Незважаючи на це, працівника фірми Валерія Самчука продовжували «пасти» та охороняти, а в його помешканні досі чергували двоє оперативників. Охоронятимуть його доти, доки все місто не забуде про теперішні події або ж йому не накажуть припинити спостереження.

На Птеродактиля тисли зусібіч. Кобища даремно вирішив, що комп’ютерний аспект більше нікого