Читати книгу - "О, мій Бос, Ірен Васильєва"

- З тобою все гаразд?

Елізабет трохи занепокоїлася.

Хлоя не весело посміхнулась.

-Так. Просто дивлюся на тебе і… Я дуже хочу стати мамою.

- Гей. Ти чого. Знайшла через що сумувати. У тебе все ще по переду. От налагодиш стосунки з коханим і повний в перед за поповненням.

- Знаєш, я нікого не бачу поруч із собою як майбутнього чоловік, тільки Тома. Але боюсь я сама все зіпсувала. Маю сумнів, що він дасть нам другий шанс.

Щоб підняти настрій, вирішили потішити себе морозивом. Майкл майже щогодини дзвонив Елізабет. Хвилювався, питав про самопочуття. Хлоя з сумом дивилася на неї. Розуміла, що в неї такого не буде. І розуміла, що у всьому сама винна. І більше ніхто.

Якийсь час після їх розмов, виявили, що у великому місті ні в кого з них немає досить близьких подруг. Оскільки ситуація, що склалася, звела їх разом. Було дружно вирішено, що то доля. Дві подруги знайшли одне одного.

Ближче до вечора вони посідали на лавці в парку, насолоджуючись прекрасною погодою. Елізабет вкотре почала терти собі поперек. Хлоя окинула її неспокійним поглядом.

- Дівчинко з тобою все гаразд? Щось болить?

- Ні, ні. Не хвилюйся. Усе добре.

- Ти впевнена?

- Звісно. Просто давно так багато не ходила. Ось і втомилася трохи.

- Я ж тобі казала, що треба відпочити. – Дівчина почала нервувати хвилюючись за подругу.

- Не турбуйся ти як. Я в повному порядку. Ось зараз трохи посидимо і все минеться.

- Ну, як скажеш.

Близько години вони сиділи в парку. Говорили про всякі дрібниці. Ділилися своїми конфузами на роботі. Вели не голосну суперечку, хто більше та смішніше сідав у калюжу в перші робочі дні. Перемогла дружба.

- Знаєш, я одного разу так на Том розлютилася, що підсипала йому сіль у каву замість цукру. Це було під час наради. Я знала, що він нічого не скаже,була купа сторонніх, і скористалася ситуацією.

Елізабет засміялася.

- Але мій конфуз не в цьому. Том узяв з розносу не ту каву, що я готувала йому, моя помста дісталася старшому по кадрах.

- І як ти викрутилася?

- Зробила вигляд, що випадково переплутала. Мило махала віями не мов хотіла злетіти і посміхалася. Але Том про все здогадався. Ти б бачила, яким він тоді здивованим поглядом на мене дивився.

- Я уявляю.

- Він, напевно, мене в загалі хворий порахував. І майже тиждень не просив у мене зробити йому каву.

Дівчата сміялися, веселилися та жартували. Люди підозріло на них поглядали. Але їм було байдуже.

- Так добре гуляти. Але треба висуватися додому. Не хочу, щоб Майкл хвилювався, прийшовши з роботи додому і не застав мене там.

- Так. Так звичайно.

- Я сподіваюся ми скоро побачимося. І повторимо наші посиденьки. Я досить весело провела час.

- Я теж.

Дівчатка переглянулися задоволено посміхаючись.

- Подруги?

- Подруги?

Промовили ті в унісон.

Сміючись, вони попрямували до дороги ловити таксі.

Але, зробивши кілька кроків Елізабет зупинилася, схопившись за живіт.

Хлоя злякавшись, підбігла до неї.

- Дівчинка що з тобою? Ти мене лякаєш.

Елізабет тяжко дихала.

- Здається я народжую. - Її голос тремтів від жаху того, що відбувається. - Але ще рано. Лікар казав, що мені носити малюка як мінімум ще кілька тижнів. Ще дуже рано…

- Так, не панікуй. Зараз викличемо швидку допомогу та поїдемо до лікарні.

Хлоя набрала потрібний номер, швидко передала всі дані медикам, та стала заспокоювати подругу.

- Подзвони Майклу. Він мені потрібен. – Сльози котилися по її обличчю.

- Добре мила. Тільки не хвилюйся. Все буде добре. Де твій телефон?

- У сумці.

Хлоя швидко знайшовши телефон, набрала Майкла. Але відповів Том.

- Привіт Елізабет. Майкл зараз на переговорах, телефон забув у кабінеті. Ось сиджу чекаю на нього... Хлоя перебила його.

- Том це Хлоя ... Ми тут у парку з Елізабет гуляли. І одним словом... Коротше вона здається народжує.

Том підскочив із крісла.

- Де ви?

– Ми вже викликали швидку. Нас незабаром заберуть. Нам сказали, що Елізабет направлять до її лікаря, так що хапай Майкла і миттю туди.

- Вже їдемо.

Том із Майклом встигли дістатися лікарні швидше за швидку допомогу. В очікуванні їхнього прибуття вони з турбовано метушилися коридором, не знаючи, що робити. Як заспокоїться.

Йому не можна панікувати. Якщо Елізабет помітить його паніку, вона теж панікуватиме. А їй не можна. Він має бути сильним. Маю її підтримати. Не можна розкисати. Всі ці думки заполонили голову Майкла, примушуючи ще більше турбуватися.