Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Донька пастора 📚 - Українською

Читати книгу - "Донька пастора"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Донька пастора" автора Джордж Орвелл. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 83
Перейти на сторінку:
вивчити напам’ять одразу після зарахування до школи. Написаний він був у формі запитань та відповідей, наприклад таких:

П.: У чому секрет успіху?

В.: Секрет успіху в ефективності.

П.: Що є мірилом ефективності?

В.: Мірилом ефективності є успіх.

І так далі. Кажуть, коли вся школа, хлопці й дівчата, хором декламували кодекс перед директором коледжу (таку церемонію вони проводили двічі на тиждень замість вранішньої молитви), це було вражаюче видовище.

Міс Бівер була манірною жіночкою з округлим тілом, худим лицем і червонуватим носом, через що дуже нагадувала цесарку. Після двадцяти років «муштрування» дітлахів вона добулася ставки у чотири фунти на тиждень і привілею «жити ззовні», а не лишатися на території коледжу й мати сумнівну приємність вечорами вкладати пансіонерів спати. Міс Бівер орендувала маленьку кімнатку, куди іноді запрошувала Дороті, коли в обох випадав вільний вечір. Як же Дороті чекала цих візитів! Звісно, у міс Бівер не можна було надто часто гостювати, бо її домовласниця «не схвалювала» відвідувачів. Та й навіть коли Дороті та міс Бівер збиралися удвох, їм, по суті, нічим було зайнятися, окрім як розгадувати кросворди з «Дейлі Телеграф» чи розглядати світлини, які міс Бівер зробила під час поїздки до австрійського Тироля 1913 року (та поїздка була найбільшим досягненням та радістю всього її життя). Та все ж для Дороті багато важило вже те, що вона могла з кимось посидіти і по-дружньому поговорити за чашкою чаю — справжнього чаю, а не водяної юшки місіс Кріві! Міс Бівер мала спиртівку, яку тримала у лакованому саквояжику (його вона брала із собою до Тироля 1913 року) і на якій заварювала собі чорний як смола чай, поглинаючи його цілими відрами. Міс Бівер розповіла Дороті, що завжди бере із собою до школи термос і тішить себе горнятком гарячого чаю до та після обіду. Дороті почала розуміти, що для вчителів третьосортних шкіл зрештою відкривається дві дороги: дорога міс Стронг, що пролягала через віскі до робітного дому; або ж дорога міс Бівер — через міцний чай до пристойної кончини у Будинку для малозабезпечених шляхетних дам.

Правду кажучи, міс Бівер була нудною жіночкою. Дороті вона здавалася своєрідним втіленням «memento mori» чи радше «memento senescere[88]». Душа її, схоже, з роками висохла, і тепер від неї залишився лише жалюгідний змилок, давно забутий у мильниці. Міс Бівер вже навіть не уявляла іншого життя, окрім животіння у крихітній кімнатці під гнітом тиранічної хазяйки й «ефективного» заштовхування економічної географії у дитячі горлянки. А проте Дороті дуже до неї прив’язалася, і ті кілька годин, які вони проводили разом, розгадуючи кросворди у «Дейлі Телеграф» за чашечкою гарячого чаю, стали справжніми оазами в її пустельному житті.

Дороті зраділа, коли почався пасхальний триместр, бо навіть щоденна «муштра» була краща за самотню порожнечу канікул. До того ж цього триместру дівчатка поводилися набагато краще, принаймні Дороті більше не доводилося вдаватися до силових методів. Вона вже збагнула, що тримати дітей під контролем зовсім не важко, якщо від самого початку у стосунках з ними запровадити сувору дисципліну. Минулого триместру дівчата так поводилися, бо Дороті спочатку поставилася до них як до людей, а пізніше, коли цікаві для них уроки скасували, учениці суто по-людському збунтувалися. Але якщо ти змушений вчити дітей нісенітниці, до них не можна ставитися як до людей. Їх треба сприймати як тварин — дресирувати, а не переконувати. І насамперед їм потрібно показати, що бунт болючіший за послух. Ймовірно, таке ставлення не йде дітям на користь, але воно, поза сумнівом, є зрозумілим і дієвим.

Дороті засвоїла похмурі засади шкільної педагогіки. Навчилася відключати мозок протягом безкінечних нудних занять, берегти нерви, бути безжальною й ніколи не давати жодного послаблення, навіть примудрилася пишатися й отримувати своєрідне задоволення від чергової успішно засвоєної нісенітниці. Вона раптом ніби виросла, стала жорсткішою та зрілішою. З очей зник колишній дитячий блиск, обличчя зробилося худішим, від чого ніс здавався ще довшим. Іноді вона вже цілком могла б зійти за поважну класну даму, бракувало хіба що пенсне. От тільки ще не стала цинічною. Дороті досі пам’ятала, що ці діти — жертви огидного ошуканства, досі прагнула їм бодай якось допомогти. А якщо вона й муштрувала їх і забивала голову казна-чим, то лише з однієї простої причини — боялася втратити роботу.

Цього триместру з класної кімнати рідко доносився шум. Місіс Кріві, яка завжди тішилася нагодою заскочити вас на якомусь порушенні, майже не випадало шансу постукати в стіну ручкою швабри. Одного ранку, за сніданком, директорка деякий час пильно дивилася на Дороті, ніби зважуючи якесь важливе рішення, а тоді підсунула блюдце з повидлом до середини столу.

— Не хочете трохи повидла, місіс Міллборо? — спитала вона з незвичною для неї люб’язністю.

Це вперше за все своє перебування у «Рінгвуд-хаус» Дороті довелося скуштувати повидла. Вона навіть трохи зашарілася. «Нарешті місіс Кріві оцінила, як я для неї стараюся», — мимоволі промайнуло в голові.

Від того дня Дороті щоранку смакувала повидлом. Та й в інших випадках манери місіс Кріві стали не те щоб добродушними — на таке ця жінка була не здатна, — але менш зневажливими. Кілька разів на обличчі директорки з’являлася навіть гримаса, яка, вочевидь, мала б означати усмішку; Дороті здавалося, що те лице зараз лусне від натуги. Десь у цей самий час у розмові почала частенько проскакувати фраза «наступного триместру»: «наступного триместру зробимо це», «наступного триместру треба, щоб ви зробили те», аж поки Дороті почало здаватися, що вона завоювала довіру місіс Кріві й директорка більше не ставиться до неї як до рабині, а вбачає в Дороті когось на кшталт колеги. І тут в її серці зажевріла крихітна, геть безглузда надія. Надія на те, що місіс Кріві підніме їй зарплату! То було, звісно, малоймовірно, і Дороті намагалася розчавити ту надію, але та відмовлялася помирати. Якби їй бодай на півкрони вищу зарплату — це так багато це для неї важило!

Настав останній день триместру. «Якщо пощастить, місіс Кріві завтра заплатить», — думала Дороті. Їй дуже потрібні були гроші; вона вже кілька тижнів не мала в кишені ані пенні, і не лише страшенно виголоднілася, але їй також треба було терміново купити собі нові панчохи: ті, що вона мала, всі були латані-перелатані. Наступного ранку, переробивши усю загадану їй хатню роботу, Дороті, замість того щоб піти на прогулянку, сіла в їдальні чекати, поки місіс Кріві закінчить шаркати мітлою нагорі. Нарешті директорка

1 ... 70 71 72 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Донька пастора», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Донька пастора"