Читати книгу - "Чорний принц, Айріс Мердок"

— Будь певен, я пробачаю. Дякувати Богові, тепер ми нарешті можемо поговорити — поговорити про те, як усе відбувалося і якими бісовими дурнями ми були; але тепер ми все виправимо, надолужимо, «викупимо», як це стається в ломбардах. Побачивши, як ти плачеш через Прісциллу, я збагнула, що це можливо. Ти хороший чоловік, Бредлі Пірсон, і разом ми впораємося, якщо розкриємо наші серця…

— Кріс, люба. Прошу!

— Бреде, знаєш, у якомусь сенсі ти й досі мій чоловік. Я ніколи не припиняла думати про тебе як про свого чоловіка, врешті-решт ми ж вінчалися в церкві: «Своїм тілом схиляюся перед тобою»[74], — і всі ці релігійні балачки; колись ми мали чисті серця й багато важили одне для одного; ми кохали по-справжньому, чи не так, хіба не кохали?

— Можливо, але…

— Коли все пішло не так, я гадала, що назавжди стану циніком, — я побралася з Евансовими грошима. Ну, хай там що, я здійснила серйозний учинок: не покинула його, він помер, тримаючи мене за руку, бідолашний старий мерзотник. Але тепер я почуваюся так, наче моє минуле зірвалося в прірву. І я повернулася, щоб сказати це тобі, Бреде, переконатися в цьому; тепер ми стали старшими й мудрішими і шкодуємо про те, що накоїли, то чому б нам не спробувати ще раз.

— Кріс, дорогенька, ти несповна розуму, — сказав я, — але я дуже розчулений.

— Оце так, Бреде, ти маєш такий молодечий вигляд. Ти такий свіжий і піднесений, як кішка, у якої народилися кошенята.

— Я вже йду. На все добре.

— Ти не можеш піти, коли ми щойно закріпили нову угоду. Я хотіла сказати тобі це все раніше, але не могла, тому що ти був геть інший, якийсь замкнутий; я наче не могла тебе достеменно роздивитися, але тепер ти тут усім своїм єством, і так само я. Це все дуже серйозно, ми мусимо спробувати ще раз, Бреде, мусимо. Звичайно, тобі не треба вирішувати просто зараз, подумай про все спокійно на дозвіллі; ми зможемо жити там, де ти захочеш, і ти зможеш спокійно працювати далі; ми можемо оселитися в будиночку у Франції чи Італії, де тобі заманеться…

— Кріс…

— Швейцарії.

— Тільки не у Швейцарії. Я ненавиджу гори.

— Ну, тоді…

— Послухай, я мушу…

— Поцілуй мене, Бредлі.

Ніжність змінює жіноче обличчя так, що іноді його не вдається впізнати. Крістіан en tendresse[75] здавалася інакшою: старшою, сміховинно схожою на тварину, усі її риси розтягнулися, мов гумові. Вона була вбрана в бавовняну сукню яскравого оранжево-червоного кольору з глибоким вирізом і мала на шиї золотий ланцюжок. Під свіжим золотом ланцюжка шия здавалася брудною й сухою. Фарбоване волосся блищало, наче звірине хутро. Моя колишня дружина дивилася на мене в прохолодних північно-синіх сутінках своєї кімнати, на її обличчі застигла сором’язлива, благальна, боязка, жалюгідна ніжність, а руки вона простягнула до мене в східному жесті самотності та поваги. Я ступив крок назустріч і обійняв її.

Тієї ж миті я засміявся й так і стояв, сміючись та обіймаючи, але не цілуючи її. За її плечем я бачив зовсім інше щасливе обличчя. Я свідомо обіймав Крістіан і сміявся, а тоді вона теж розреготалася, нахилилася до мене та притулилася чолом до мого плеча.

До кімнати ввійшов Арнольд.

Я повільно відпустив Крістіан, вона глипнула на Арнольда й сміялася далі, але вже якось стомлено й майже задоволено.

— О Господи Боже…

— Я вже йду, — сказав я Арнольдові.

Він увійшов й одразу спокійно сів, наче в якійсь приймальні. Він мав звичний змоклий вигляд (мокрого альбіноса), наче потрапив під дощ: безбарвне волосся масно тьмянішало, обличчя блищало, ніс стирчав, як намащена салом шпилька. Його дуже бліді блакитні очі поблякли аж до білизни й були холодними, наче вода. Перш ніж Арнольд устиг змінити вираз обличчя, я помітив, з якою прикрістю він відреагував на нашу невеличку сцену.

— Ти ж подумаєш про все, Бреде, чи не так, любий?

— Подумаю про що?

— Ох, він такий кумедний, він уже все забув! Я щойно подала Бредлі пропозицію, а він уже забув!

— Крістіан трохи втратила розум, — дуже люб’язно пояснив я Арнольдові. — Я щойно замовив усі ваші книжки.

— Чому? — поцікавився Баффін, набувши свого приязного похмуро-відчуженого вигляду й далі незворушно сидячи на стільці, поки Крістіан, фиркаючи від сміху собі під ніс, кружляла чи дрібними кроками танцювала кімнатою.

— Хочу знову оцінити їх. Мені здалося, що я був до вас дещо несправедливим чи взагалі помилявся.

— Дуже порядно з вашого боку.

— Зовсім ні. Мені хочеться… помиритися з усіма… зараз…

— Хіба сьогодні Різдво? — уїдливо запитав Арнольд.

— Ні, просто… я перечитаю ваші книжки, Арнольде… так і вчиню… смиренно й неупереджено… будь ласка, повірте мені… і, будь ласка, пробачте мені… усі мої… вади і…

— Бред перетворюється на святого.

— З вами все гаразд, Бредлі?

— Лише подивися на нього. Просто якесь перетворення!

— Я мушу йти… на все добре, до зустрічі… і… хай щастить… хай щастить…

Незграбно помахавши їм обом і не зважаючи на простягнуту мені руку Крістіан, я вийшов у двері, невимушеним кроком минув крихітний передпокій та опинився на вулиці. Уже вечоріло. Куди подівся цілий день?

Наближаючись до рогу вулиці, я почув, як за мною хтось біжить. Це був Френсіс.

— Бреде, я лише хотів сказати… Заждіть, будь ласка, заждіть… Я хотів сказати, що залишуся з нею, хай там що сталося, я…

— З ким?

— З Прісциллою.

— А, так. Як вона?

— Спить.

— Дякую, що допомагаєте бідолашній Прісциллі.

— Бредлі, я хотів упевнитися, що ви не гніваєтеся на мене.

— Чому б я мав гніватися?

— Хіба вам не огидно після того, що я вам наговорив і виплакався перед вами, декого аж нудить, якщо хтось отак виливає на них усе своє горе; боюся, я…

— Забудьте.

— І, Бреде, я хотів сказати ще дещо… Я хотів сказати… хай би що сталося… я на вашому боці.

Я зупинився й подивився на нього: Френсіс дурнувато шкірився, прикусивши нижню губу, а його крихітні очиці лукаво й запитально дивилися на мене знизу вгору.

— У майбутній… величній… битві, — сказав я, — хай би на яку… вона обернулася… дякую вам, Френсісе Марло.

Він здавався дещо здивованим. Я якось по-військовому відсалютував йому й пішов геть. Френсіс побіг за мною.

— Я дуже люблю вас, Бреде, ви ж знаєте.

— Трясця твоїй матері!

— Бреде, будь ласка, чи не могли б ви дати мені трохи грошей… мені соромно набридати вам, але Крістіан не дбає про