Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

— У мене є там подруга дитинства та дідусь з бабусею, тому я відчуватиму себе там як вдома.

— Це добре.

Ітан хороший хлопець і я справді бажав йому всього найкращого, бо він на це заслужив. Ми ще трохи поговорили вдвох. На вечірці було доволі шумно й гамірно. Тут було весело, але зараз мені не хотілося веселитися, тому я вирішив підвести Ітана в аеропорт. Добре, що я не випив чогось алкогольного.

— Бажаю удачі на новому місці, — промовив я, поплескуючи його по плечі на прощання.

— І тобі удачі.

Ітан пішов в бік стійки реєстрації, я ж попрямував у бік виходу. Дощ вже перестав падати, тому їхати стало набагато легше. Проте, на мій телефон почало надходити багато сповіщень. Мені залишилося їхати вже зовсім трохи до будинку Лоренів, тому я вирішив не звертати на це увагу. Я завжди був уважним за кермом, після того, що трапилось з мамою. Не хочу повторити її долю.

Припаркувавшись, я вийшов з авто. Хлопці, що сиділи на терасі якось незрозуміло подивилися в мій бік і почали перешіптуватися між собою. Я зовсім не розумів такої їхньої реакції, тому вирішив підійти до них і запитати в чому справа. Ненавиджу, коли люди обговорюють мене за моєю спиною.

— Хлопці, в чому справа? — Вони мовчки продовжували дивитися на мене. Їхні обличчя здалися мені знайомими. Якщо я не помиляюся, то ми вчимося з цими трьома на одному факультеті. — Мені повторити запитання?

Світловолосий блондин розблокував свій смартфон і обернув його до мене. Я примружив очі й взяв гаджет до рук. На вкладці я побачив текстове інтерв’ю в відому журналі «Secrets out». Мою увагу привернув заголовок в якому фігурувало моє ім’я. Що це таке? Я ж не давав цьому виданню жодного інтерв’ю. Як таке можливо?

— Можеш скинути мені посилання на цей матеріал?

Той хлопець погодився. Я швидко продиктував йому свій номер телефону й через декілька хвилин я вже читав це інтерв’ю на гойдалці в саду Лоренів. Я нічого не міг зрозуміти. Більшість питань були щодо наших з Мією стосунків. Спочатку все було добре, проте, потім я дійшов до одного запитання й по моєму тілу одразу пройшли сироти.

І: Алексе, стосунки будуються на взаємоповазі та довірі. Чи є у вас, чи вашої дівчини якісь таємниці один від одного? Як ви гадаєте?

А: Я одразу розповів Мії всі свої таємниці, бо не хотів нічого приховувати від неї, але в моєї дівчини були набагато жахливіші скелети в шафі, ніж в мене. Я дуже хотів цих стосунків і робив заради них все, що тільки міг. Натомість Мія була холодною й намагалася відштовхнути мене від себе. Потім я дізнався про те, що вона пережила зґвалтування. Її однокласник погано повівся з нею і після цього вона закрилася в собі. Знаєте, довгий час вона нагадувала мені троянду. Вона була дівчинкою з шипами. Мені, як вмілому садівнику, прийшлося їх обламати, щоб насолодитися красою самої квітки.

І: Що ви маєте на увазі?

А: Я відвів її до психолога, щоб він зміг розв’язати всі її проблеми та допоміг змиритися з цією ситуацією. У кожного з нас є свої проблеми. Багато людей пережили подібне. Це жахливо, але потрібно рухатися далі. Через цю травму Мія дуже довго оговтувалася. Насправді я дуже нетерпляча людина і було складно стримувати власні почуття. Проте, ми впоралися і зараз у нас все добре…

Я читав весь цей жах і не знав що мені робити. Я не давав цього інтерв’ю. Хтось підставив мене, але зараз це не головне. Мені негайно потрібно знайти Мію й поговорити з нею. Її таємниця тепер відома й вона точно жахливо себе почуває!

Я швидко побіг всередину будинку. Всі дивилися на мене, як на якогось зрадника. Проте, я не мав часу зараз пояснювати їм всю ситуацію. На другому поверсі я почув чийсь плач і відправився туди. Біля входу у вбиральню я побачив Єву. Вона інтенсивно стукала у двері й просила їх відчинити.

— Міє, буль ласка, впусти нас. Ми хочемо тобі допомогти.

— Вона всередині? — запитав я. Єва схвально кивнула, дивлячись на мене з відразою.

— Алексе, як ти міг так вчинити? У тебе є хоч крапля совісті? — Єва накинулась на мене з кулаками. На щастя, Джей був поруч і забрав її від мене.

— Єво, залишімо їх вдвох. Їм потрібно поговорити. — Спочатку його дівчина хотіла сперечатися, але потім таки вирішила погодитися. Вони обоє пішли.

— Міє, будь ласка, відчини двері, — попросив я.

— Дай мені спокій, Алексе! — закричала вона. — Що тобі ще потрібно від мене? Ти вже й так зробив мені боляче! Ненавиджу тебе! Забирайся геть! — Мені було боляче чути це з її вуст.

— Діамантику, я клянусь тобі, що не робив цього! Я б не вчинив так з тобою. Прошу, відчини двері й давай ми спокійно поговоримо.

— Ти був єдиним, хто знав про це! Лише тобі я розповіла про зґвалтування і своє хобі… — Чорт забирай! Я не дочитав це інтерв‘ю до кінця. Про книгу теж вони написали? — Навіщо ти так вчинив зі мною? Весело було гратися? Обламувати шипи? Чи як ти там казав? Алексе Грей, я можу вас привітати. Ви й справді розв’язали всі мої проблеми. А я нічим не краща за тебе. Я була наївною ідіоткою, якщо повірила в те, що ти змінився. Це все була лише гра… Ненавиджу! Ненавиджу тебе! — По моїх щоках покотилися сльози. Я бився заради неї на рингу з тим покидьком і ледь не вбив його. Невже вона справді вірить в те, що я міг так вчинити?

— Діамантику, ти раниш мене своїми словами. Прошу, давай поговоримо.

— А ти розбив мене вщент! Ти знищив усе, в що я вірила! — Я відчув удар. Швидше за все, вона вдарила ногою об двері.

— Відчини, інакше я виб’ю їх ногою!

— Мені байдуже.