Читати книгу - "Українське письменство"

Центральною подією ювілейного, 1990-го року став вихід у видавництві «Дніпро» «Творів у двох томах» Миколи Зерова. Вперше його творча спадщина була зібрана в такому обсязі (до 77 друкованих аркушів) і жанровому різноманітті. Упорядники двотомника Г. Кочур та Д. Павличко, а також видавничий редактор (автор цієї статті) включили до 1-го тому весь ориґінальний поетичний доробок зрілого Зерова: сонети, сонетоїди, олександрійські вірші та елегійні дистихи; вибір поезій різних років, писаних в інших формах; вибір поезій російською мовою; сюди ж були включені всі відомі на той час поетичні переклади Миколи Зерова[607]; вибір його перекладів на російську; переклади драматичних творів («Борис Годунов» О. Пушкіна, «Мазепа» і початок «Балладини» Ю. Словацького); переклади прози О. Пушкіна, М. Гоголя, А. Чехова. До 2-го тому ввійшли історико-літературні і літературознавчі праці Миколи Зерова: курс лекцій «Українське письменство XIX ст.» (надрукований і вивірений за прижиттєвим примірником, друкованим на склографі, а не за канадським перевиданням); розвідка «Франко-поет»; збірники статей «Від Куліша до Винниченка» і «До джерел». На жаль, обмеженість обсягу врешті-решт не дала можливості включити до двотомника книжку «Нове українське письменство» та зібрати розпорошені по різних виданнях численні статті, рецензії, нотатки, виступи, як і ті зеровські тексти, що не побачили свого часу світу і збереглися в архівах. Не ввійшли сюди і два прозові переклади, друковані у 1920-х роках: «Огняний змій» П. Куліша (з російської) та «Народні оповідання» І. Л. Переца (переклад з єврейської Миколи Зерова у співавторстві з Олександром Гером). Втім, «Народні оповідання» були перевидані 1994 року за сприяння Ізраїльського культурного центру в Україні і нині стали приступні українському читачеві[608].

Укладачі та видавничий редактор двотомника творів Миколи Зерова були свідомі його вимушеної неповноти і сподівалися найближчими роками зібрати і оприлюднити решту зеровського доробку. На заваді цьому стала обвальна криза українського книговидання 1991 і наступних років. Проте створене наприкінці 1992 року видавництво «Основи» і особисто Соломія Павличко виявляли до творчої спадщини Миколи Зерова неослабний інтерес. (До того ж у 1995 році в «Основах» вийшов упорядкований Соломією Павличко — первісно для «Дніпра» — великий том ориґінальних віршів та поетичних перекладів Михайла Ореста[609]. Для мене, як редактора і цієї книги, був очевидним перегук деяких поетичних мотивів М. Ореста, стилістична спорідненість, хоч і не близькість, із творчістю його старшого брата). Мушу сказати, що Соломія Павличко не раз пропонувала мені упорядкувати, умовно кажучи, «третій том» доробку Миколи Зерова. Я своєї згоди так і не дав, по-перше, тому, що був перевантажений підготовкою інших видань та власними перекладацькими планами, а по-друге, не вважав себе достатньо обізнаним із нашою періодикою та книжковою продукцією 1910-х — початку 1930-х років. Проте бути редактором планованого «третього тому» я погоджувався. С. Павличко, шукаючи упорядника, зупинила свій вибір на Миколі Сулимі. Він і взяв на себе нелегку, але вдячну працю збирання розпорошених зеровських текстів: а їх врешті-решт виявилося близько двох сотень, якщо не рахувати листів. (Для порівняння скажу, що зеровських матеріалів, зібраних свого часу Г. Кочуром для дніпрянського двотомника і не вміщених там через обмеженість обсягу, було втричі менше). Плідній праці Миколи Сулими як упорядника сприяло те, що, починаючи з другої половини 1960-х років, він виявляв активне зацікавлення історією літературного процесу в Україні першої третини XX століття, взаємодією та боротьбою літературних угруповань, найяскравішими постатями цього періоду.

Книгу Миколи Зерова «Українське письменство» укладено з матеріалів, які не ввійшли до двотомника 1990 року. Проте зроблено й декілька винятків.

По-перше, ми передруковуємо його класичні розвідки «Леся Українка» та «Франко-поет» — надто важливі вони для розуміння цілості зеровського доробку. По-друге, кілька статей, які існують у різних авторських редакціях, також вміщені в «Українському письменстві»: якщо, наприклад, у двотомнику 1990 року в складі книжки «Від Куліша до Винниченка» друкувалася стаття «Марко Черемшина і галицька проза», а в складі книжки «До джерел» — «Володимир Самійленко і український гумор», то в нашому виданні подано інші авторські варіанти цих текстів: однойменна стаття про Марка Черемшину та стаття-некролог «Пам’яті Самійленка». Впевнений, що відмінності між цими варіантами, в деяких випадках досить істотні, становлять інтерес і для дослідників творчості Миколи Зерова, і для ширшого кола читачів, не байдужих до недостатньо висвітлених питань історії нашої літератури. По-третє, існують і специфічні випадки. Ось один із них. Невеличка стаття Миколи Зерова «Літературні митарства «Люборацьких» (опублікована 1927 р.), природно, увійшла до складу пізнішої, набагато ширшої його статті-передмови «Свидницький і «Люборацькі» (1931). Здавалося б, який сенс передруковувати ранній етюд, частину майбутньої масштабнішої розвідки? Проте уважніше ознайомлення з обома текстами доводить, що такий сенс є. Справа в тому, що в першій, ранній статті автор високо оцінює роль академіка С. О. Єфремова у справі науково обґрунтованого відновлення авторського тексту роману. Проте в 1931 році, після процесу «СВУ» ім’я академіка С. О. Єфремова вже не могло бути згадане в радянських виданнях (хіба що у «викривальному» контексті); вилучене воно було і з